Дрімає в тиші сад, окутаний у мрії,
У білім мареві, туманнім забутті.
Колись у цім саду плела вінки надії,
Та, мов намисто, розгубилися в житті.
В цвіту губився сад, в співу пташинім,
Росились ноги босі в вранішній росі,
Назавжди розійшлись любові дві стежини,
А сад, як в молоці, розквітнув у красі.
Стрічали разом сонце у загравах,
І мрії бентежились, злітаючи ввись.
Цілунки та ніжність ховалися в травах.
О мите зваблива, назад повернись!
Поклич мене ніжно, помани за собою,
Полинемо разом в далекі світи.
А мить, мов хмаринка, проплива наді мною,
У серці лишаючи слід самоти...
Ще раз наспівай мелодію тиху.
Згадаю всі ніжні і теплі слова,
Всім серцем відчую я щастя та втіху...
... та мить чарівна в блакить відпливла.
Оксана Козак
