Довідково-інформаційні документи

Довідково-інформаційні документи:

1. Телеграма

2. Телефонограма

3. Доповідна записка

4. Пояснювальна записка

5. Довідка

6. Оголошення

7. Запрошення

8. Повідомлення про захід

9. Протокол

10. Витяг з протоколу

11. Анотація

12. Висновок

13. Рецензія

14. Відгук

15. Звіт

Телеграма

Телеграма — це вид кореспонденції з гранично стислим текс­том, викликаний необхідністю негайного втручання в певну спра­ву, термінового інформування когось про щось. Текст телеграми містить лише словесну інформацію.

Телеграма пишеться суцільним текстом, без абзаців і переносів. Для складання тексту телеграми слід вибирати короткі слова, а службові взагалі пропускати. Розділові знаки ставити лише тоді, коли їх відсутність змінює зміст; вони пишуться скорочено, мали­ми літерами: «крп», «км», «лпк» (крапка, кома, лапки). Числа у тексті пишуться літерами. Заперечення не не вилучають. Окрім цього, треба бути особливо уважними з добором слів не лише у зв'язку з потребами економії мовних засобів, а й з пошани до норм літературної мови.

Службові телеграми пишуться у двох примірниках. Перший примірник надсилають до відділення зв'язку, другий (копію) під­шивають до справи.

Переважна більшість телеграм пишеться на спеціальних блан­ках і лише з лицьового боку.

Телеграми бувають звичайні, термінові, урядові.

Реквізити в телеграмі розміщуються відправником у такій по­слідовності:

1. позначка про категорію телеграми (термінова, урядова тощо);

2. позначка про вид телеграми («Вручити ...», «Повідомлення телеграфом» тощо);

3. назва пункту призначення (із зазначенням номера відділення зв'язку, якщо телеграму адресовано у місто; із зазначенням району та області, якщо телеграму адресовано у сільську місцевість);

4. повна адреса;

5. прізвище, ім'я та по батькові адресата;

6. текст телеграми;

7. підпис відправника (за бажанням адресанта);

8. внизу на бланку вказується повна адреса, номер відділення зв'язку та прізвище, ім'я та по батькові адресанта.

У телеграмах підприємствам, установам, організаціям замість детальної адреси й повної назви адресата можна використовувати їх умовні чи скорочені позначення, які реєструються відділенням зв’язку.

У цьому разі адреса зазначається у такій послідовності:

1. пункт призначення, номер відділення зв'язку;

2. умовна або скорочена адреса, присвоєна адресату та зареєтрована ним у відділенні зв'язку, з яким укладено договір доставлення телеграм;

3. посада або прізвище адресата.

Кількість слів у телеграмі не може перевищувати трьохсот.

Телефонограма

Телефонограма—це термінове повідомлення, що передається адресату по телефону (текст диктується і записується). Це найпро­стіша й найшвидша форма передання службових документів.

Телефонограми мають такі реквізити:

1.Назва документа — заголовок.

2. Номер і дата телефонограми. Слово «Телефонограма», її но­мер і дату надходження пишуть у першому рядку. Дата телефоно­грами — дата її передання.-

3.Назва організації і службової особи — відправника телефо­нограми.

4.Назва організації і службової особи — одержувача (кому).

5.Текст телефонограми (стислий, як і текст телеграми, не більше 50 слів).

6.Підпис службової особи — керівника організації або його заступника.

7.У графах «Передано» і «Прийнято» зазначають посаду, іні­ціали, прізвище того, хто передає і хто приймає.

У багатьох установах використовують спеціальні бланки, на яких нотуються телефонограми.

Зразок бланка телефонограм:

Телефонограма № в/д « » 200 р.

Від кого____________Телефон______Передав_____________

Кому_____________________ Прийняв_____________________

Год__ хв__

______________________(текст)_____________________________

_____________________(підпис)___________________________

Доповідна записка і пояснювальна записка

Доповідна записка — це письмове повідомлення на ім'я керівника установи, організації, в якому описується певний факт, певна подія, повідомляється про виконання окремих завдань, служ­бових доручень.

Доповідна записка укладається з ініціативи її автора або за вка­зівкою керівника. За місцем виникнення розрізняють внутрішні доповідні записки, що адресуються керівникові установи або під­розділу, де працює укладач, і зовнішні, що адресуються керівни­кові вищої організації. Доповідні записки за змістом поділяються на інформаційні, звітні й ініціативні.

Різновидом ініціативної доповідної записки є пропозиція.

Пропозиція — це довідково-інформаційний документ, що міс­тить конкретні пропозиції з певних питань.

Укладаються пропозиції так, як і доповідні записки, але зазви­чай після вказівки керівника.

Зміст доповідної записки повинен бути точним і лаконічним; найкраще поділити його на частини. В кінці подаються чітко сфор­мульовані висновки й пропозиції. Доповідні записки пишуть від руки чи передруковують.

Пояснювальна записка - це письмове пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівників (найчастіше по­рушення дисципліни, невиконання роботи) на вимогу керівника. Інколи це вступ до якогось документа (плану, звіту, проекту).

За формою доповідна і пояснювальна записки близькі й містять такі реквізити:

1.Посада, прізвище та ініціали керівника, якому подається до-
повідна записка.

2.Назва документа.

3. Заголовок.

4. Зміст записки.

5.Посада, прізвище та ініціали особи, яка подає записку, її
підпис.

6.Дата складання записки.

Якщо ці документи не виходять за межі установи, то вони можуть оформлятися на звичайному аркуші паперу, а якщо ске­ровуються до іншої установи, то їх пишуть на бланку і звичайно реєструють.

Зразки доповідної та пояснювальної записок:

Кафедра культури української мови Деканові фізико-матема-
ДОПОВІДНА ЗАПИСКА тичного факультету

25.09.95 № 34-12/243 доц. Кравчуку О. П.

Про збільшення кількості годин

Мовна культура — один з найважливіших показників нашої духовної культури. Усне й писемне мовлення кожної людини свід­чить про рівень її освіченості, інтелігентності.

Щоб грамотно говорити й писати, потрібно передусім по­стійно вивчати рідну мову, вдосконалювати знання, набуті в се­редній школі. Писемне мовлення студентів І курсу хибує численни­ми відхиленнями від орфографічних і пунктуаційних норм україн­ської мови. Заняття з практичного курсу допомагають повтори­ти й удосконалити знання студентів з орфографії та пунктуації української мови, виробити навички грамотного письма. Значна частина занять з української мови зорієнтована на вдосконалення зв 'язного мовлення. На жаль, таких занять лише дві години на тиждень. Просимо деканат розглянути це питання й збільшити кількість тижневих годин на вивчення рідної мови. Адже мова — генетичний код нації, який поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє й забезпечує буття нації у вічності.

Завідувач кафедри (підпис) М. С. Стельмах

_____________________________________________________________

Дефектологічний факультет Деканові дефектологічного

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА факультету

21.07.95 №13 проф. Матвійчуку К. Є.

Про порушення навчальної дисципліни

Студенти 112 групи спеціальності «Сурдопедагогіка і укра­їнська мова» не з 'явилися на заняття з педагогіки (II пара) тому, що відвідували виставку комп 'ютерів. Виставку організувала на­уково-виробнича фірма «Інтеграл» і запросила студентів на 11-ту годину.

Староста групи (п і д пи с) В. І. Гнаткевич

Довідка

Довідка — це документ інформаційного характеру, що під­тверджує факти з життя й діяльності окремих громадян і різні обставини діяльності установ, організацій, підприємств.

Довідки можуть бути особисті й службові.

Особисті довідки підтверджують той чи інший юридичний факт конкретної особи. Оскільки текст довідки особистого харак­теру типовий, то слід використовувати бланки установи чи підпри­ємства, на яких від руки заповнюються тільки індивідуальні рек­візити (кому, про що, для подання куди).

Довідки службового характеру складають на запит або за вка­зівкою вищої організації чи службової особи, і вони повинні об'єк­тивно відображати стан справ конкретного структурного підрозді­лу чи всієї установи. Укладання таких довідок потребує ретельного відбору та перевірки відомостей, ґрунтовного їх аналізу.

Службові довідки поділяються на зовнішні й внутрішні.

Зовнішні довідки укладаються для подання до іншої, зазвичай вищої, установи і підписуються керівником організації та завіря­ються печаткою.

Внутрішні довідки укладаються для подання керівництву орга­нізації або на розгляд колегіального органу й підписуються тільки укладачем та не завіряються печаткою.

Довідка містить такі обов'язкові реквізити:

1.Назва організації, що видає довідку.

2.Дата видачі й номер довідки.

3.Прізвище, ім'я та по батькові особи, якій видається довідка.

4.Текст довідки.

5.Призначення довідки (куди подається).

6.Підписи службових осіб, печатка, без якої довідка не має
юридичної сили.

Зразки довідок:

Київська середня школа № 25

Довідка

17.03.2009р. №86

м. Київ

Коваленку ЮріюЛеонтійовичу в тому, що він працює вчителем фізкультури. Його посадовий оклад 1200 грн на місяць. Видано для подання до Інституту фізкультури.

Директор школи (підпис) О. С. Самійленко

Секретар (підпис) К. Г. Моторна

Жек № 601 м. Києва

Довідка

15.07.2009р № 7

Журавльовій Олені Сидорівні в тому, що вона мешкає в м. Києві з 5 травня 1975року за адресою: вул. Обсерваторна, буд. 10, кв. 13. Займає загальну житлову площу 20 м 2.

Видано для подання до Шевченківської райдержадміністрації.

Головний інженер

житлово-експлуатаційної контори Ф. С.Захарін

Оголошення

Оголошення – це повідомлення про час і зміст нарад, засідань; необхідність виконувати якусь роботу; потребу в заміщенні вакантної посади тощо.

В оголошенні обов'язково вказується, хто й про що повідомляє; дата виділяється іншим шрифтом; формулювання в тексті стислі.

За змістом оголошення поділяються на: організаційні — ого­лошення про подію чи певний захід; рекламні — оголошення про' навчання, послуги, роботу тощо.

За формою оголошення бувають: писані, мальовані, друковані в газетах, журналах, на окремих аркушах. До них належать афіші, що рекламують кінофільми, концерти, вистави тощо.

В оголошеннях, крім чіткої мови, важливості теми, цікавості, змісту, велике значення має оформлення: написання слів більшими й меншими літерами, добір кольорів, симетричність розташування повідомлень, а по радіо й телебаченню — час повідомлень, чіткість вимови, оригінальність композиції тексту.

За походженням розрізняють оголошення: службові - від під­приємств, установ, навчальних закладів, фірм, агентств; особисті - від приватної особи чи групи осіб.

Зразки оголошень:

Оголошення

1 грудня 1999 р. о 15.00 в актовій залі центрального корпусу Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова відбудеться літературний вечір, присвячений річниці з дня народження Григорія Сковороди.

Оголошення

Сім'я з двох осіб найме двокімнатну квартиру поліпшеного планування на Мінському масиві строком на І рік. Teл. 430-97-05.

Оголошення

Акціонерний банк «Бонус-банк» пропонує:

- відкриття і ведення рахунків юридичних осіб; розрахунково-касове обслуговування клієнтів на вигідних умовах;

- приймання депозитних вкладів від юридичних осіб на різні строки (мінімальна сума вкладу 100 грн, процентна ставка за домовленістю).

Просп. Возз 'єднання, 15 (Дарницький район)

Тел. 550-23-40, 553-37-07

Запрошення

Запрошення – це коротке повідомлення про якусь подію і запрошення взяти в ній участь.

Зразок запрошення:

Шановна Маріє Семенівно!

Запрошуємо Вас на урочисті збори, присвячені Дню Перемоги. Збори відбудуться 8 травня о 16 годині в конференц-залі училища.

Учні групи 112 ВПУ м. Миколаєва

Повідомлення про захід

Повідомлення — це різновид службового листа, в якому викладено запрошення взяти участь в якійсь нараді, конференції, зборах.

У повідомленні повинні бути такі реквізити:

1. Дата й час засідання.

2. Місце засідання.

3. Його назва (тематика).

4. Порядок денний.

5. Прізвища доповідачів з кожного питання.

6. Прізвище й телефон відповідальної особи.

7. Спосіб проїзду до місця засідання.

Повідомлення підписує голова колегіального органу або керівник установи.

Зразок повідомлення:

Шановний Пономаренко В. В.!

Запрошуємо Вас взяти участь у роботі науково-практичної конференції «Українська держава та українська армія».

Науково-практична конференція відбудеться в актовому залі Будинку офіцерів (вул. Грушевського, 30/1) 30—31 жовтня 1999р.

Початок об 11.00.

Проїзд: тролейбус № 20 до зуп. «Будинок офіцерів».

Всеукраїнське товариство «Просвіта»

Міністерство оборони України

Протокол

Протокол — це один з найпоширеніших документів колегіальних органів. У ньому фіксують хід і результати проведення зборів, конференцій, засідань, нарад. У протоколах відбиваються всі виступи з питань, що розглядаються, і рішення, ухвалені в результаті обговорення. Вони оформляються на підставі записів і стенограм, зроблених у ході засідань.

Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа. Протоколи загальних зборів (нарад) підписують голова й секретар, а протоколи засідань комісій — усі члени президії.

За обсягом фіксованих даних протоколи поділяють на:

Стислі, в яких записано лише ухвалу або поширену резо­люцію, а також зазначено номер, дату, назву організації, кількість присутніх, порядок денний. Під рубрикою «Слухали» — назва питання, хто висловився.

Повні, в яких записуються виступи доповідачів та інших уча­сників зборів, нарад, засідань. У докладний протокол заносять також запитання доповідачеві та конспективний запис виступів під час обговорення.

Стенографічні, де всі виступи, репліки, запитання й відповіді записуються дослівно. Якщо хід засідання стенографується, зміст виступів до протоколу не заноситься; розшифрована та оформлена належним чином стенограма додається до протоколу.

Коли хід зборів, нарад, засідань фіксується на магнітній Плівці шляхом запису на магнітофоні чи диктофоні, після засідання запи­сані на ній тексти виступів передруковуються і заносяться до про­токолу.

Протокол має такі реквізити:

1.Назва виду документа, яку пишуть посередині рядка.

2.Порядковий номер протоколу.

3.Назва зборів, конференції, засідання, наради із зазначенням їх характеру (загальні збори, виробнича нарада, розширена на­рада).

4.Назва установи, підприємства чи організації, де відбулися збори, конференція.

5.Дата проведення зборів, засідання, наради, яку пишуть ниж­че від назви організації з лівого боку. У цьому ж рядку з правого боку пишуть Місце проведення (назву міста).

6.Кількісний склад учасників, який пишугь з нового рядка. У разі великої кількості присутніх на засіданні їх список складають окремо й додають, а в протоколі зазначають лише загальну кіль­кість. Якщо кількість учасників сягає 10—12 осіб, то вказують усіх присутніх.

7.Посади, прізвища, ініціали керівників зборів, конференції, наради (голови, секретаря, членів президії).

8. Порядок денний, тобто питання, що їх розглядають на збо­рах, нараді або конференції. Питання у порядку денному форму­люють у називному відмінку.

9. Текст.

10. Перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок.

11 Підписи керівників зборів, засідання, конференції (голови й секретаря).

Основний текст протоколу поділяється на розділи, які відпові­дають пунктам порядку денного. Кожний розділ містить: .«Слу­хали», «Виступили», «Ухвалили».

Слово «Слухали» друкується великими літерами, після нього ставиться двокрапка. У наступному рядку з абзацу вказують іні­ціали та прізвище доповідача (у називному відмінку), тему доповіді. Далі викладається основний зміст доповіді або вказується, що текст додається.

Так само оформляється розділ «Виступили».

У розділі «Ухвалили» повністю записується прийняте рішення, яке може складатися з одного чи кількох пунктів або з констатуючої частини й резолюції.

Якщо на зборах проводяться вибори таємним голосуванням, результати оформляються окремими протоколами лічильної ко­місії: в одному зазначається склад комісії, а в другому—результати голосування.

Результати голосування з кожної кандидатури записуються так:

1. За Василішина І.Г.—50 голосів, проти—0, утримався — 1. Протоколи групуються у хронологічному порядку і за номе­рами, документи, що стосуються одного протоколу, — за порядком денним.

Текст протоколу має бути точним, лаконічним, складеним на основі виступів, повинен усебічно характеризувати обговорюване питання з додержанням змісту й форми викладу, позиції учасників сторін.

Витяг з протоколу

Крім повного протоколу, є ще коротка форма — витяг з про­токолу. У витягу вказують прізвища та ініціали тих, хто виступив (без викладу виступів), а також зміст прийнятих рішень. Витяг із протоколу підписують голова й секретар засідання. У протоколі роблять помітку про зроблений витяг, а також зазначають, кому його вручено чи надіслано.

Рішення колегіальних органів доводяться до виконавців і орга­нівацій, що належать до сфери управління установи, через надсилання їм рішень.

Рішення колегій установ впроваджуються в життя наказами керівника установи.

Зразок протоколу:

Протокол №8

загальних зборів студентів II курсу

природничо-географічного факультету

10.05.2009р.

Голова: Литвиненко С. В.

Секретар: Шульга В. О.

Присутні: декан факультету доц. Кулик В, П., доц. КуценкоА. А., доц. Кучер П. І., асистенти: Зазимко Б. М., Литвин Ф. С, студенти II курсу.

Порядок денний:

1.Підготовка студентів до виробничо-польової практики.

2.Робота з озеленення й опорядження навколишньої тери-
торії.

1. СЛУХАЛИ:

Куценко А. А. Інформація керівника виробничо-польової прак­тики.

ВИСТУПИЛИ:

Зазимко Б. М. вніс пропозицію поділити студентів на підгрупи, чітко визначити кожному завдання й години роботи на ділянці.

Литвин Ф. С. відзначив, що до початку практики треба підго­тувати рослини, реактиви.

УХВАЛИЛИ:

1.Усім студентам взяти участь у виробничо-польовій прак-
тиці.

2.Доручити керівникові практики скласти графік робіт.

3.Поділити студентів на групи й визначити час роботи на
ділянці.

2. СЛУХАЛИ…

Голова зборів (підпис) С. В. Литвиненко

Секретар (підпис) В. О. Шульга

Зразок витягу з протоколу:

Витяг з протоколу № 5

засідання кафедри української мови

18.01.2009р.

Присутні: завідувач кафедри проф. Луценко А. А., доц. Коломієць Ф. С, доц. Марченко Ю. Ю., доц. Токарева А. М., ст. викл. ТкаченкоЛ. В., асист. Шумейко Л. Б., асист. Лепеха 1.1., аспірант Крикун С. В.

2. СЛУХАЛИ:

Крикун С. В. —затвердження теми кандидатської дисертації. УХВАЛИЛИ:

Затвердити тему кандидатської дисертації аспірантки Крикун Світлани Василівни у такому формулюванні «Темпоративна синтаксема у структурі простого речення».

Призначити науковим керівником проф. Луценка Анатолія Антоновича.

Завідувач кафедри (підпис) А. А. Луценко

Секретар (підпис) І.І. Лепеха

Анотація

Анотація — це коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо. В ній зосереджується увага на найсуттєві­шому: викладається зміст роботи та її мета. Анотація суттєво допо­магає під час добору та вивчення літератури з того чи іншого питання та ознайомлення зі змістом книги.

У кінці анотації обов'язково зазначають користувачів, яким рекомендовано роботу.

Отже, якщо вам швидко треба ознайомитися зі змістом книжки
й мати про неї певне уявлення, читайте анотацію.

Зразки анотацій:

Олександр Пономарів. Культура слова: Мовностилістичні по­ради: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1999. — 240 с.

У посібнику даються поради щодо вибору слів, вимовних, наголосових та морфологічних варіантів, синтаксичних конструкцій для найкращого висловлення думки в різних стилях української літературної мови. Рекомендації автора ґрунтуються на мовному досвіді українського народу, відбитому в творах класичного та сучасного письменства.

Для студентів, викладачів, науковців, редакторів, лекторів, жур­налістів.

_____________________________________________________________

Шерех Юрій. Поза книжками і з книжок. — К.: Час, 1998. — 456 с. — (Українська модерна література).

У книзі представлено літературно-критичні статті, праці з мо­вознавства, мистецтвознавчі есе Юрія Шереха, видатного сучас­ного філолога із світовим ім'ям, вченого надзвичайно широкого гуманітарного профілю. Це статті про Шевченка, В. Домонтовича (Віктора Петрова), Леся Курбаса, художника Гніздовського і Курилика, про мову Сковороди, окремі розділи з монографії «Укра­їнська мова в першій половині XX століття».

Висновок

Висновок — це документ, що містить остаточну думку, ло­гічний підсумок комісії, уповноваженої особи або установи, зроб­лений на основі розгляду, аналізу певних фактів.

Висновок передається до вищих органів для розгляду й затвер­дження.

Реквізити висновку такі:

1.Гриф затвердження.

2.Назва документа.

3. Заголовок, що містить:

1. назву установи, комісії, що складає висновок:

2. питання, щодо якого готується висновок.

4. Текст, що складається з двох частин:

1. у першій подається стислий виклад суті питання, аналіз основних положень;

2. у другій — конкретні зауваження та пропозиції.

5. Додатки (якщо є).

6.Підписи уповноважених осіб із зазначенням посад та роз­шифруванням.

7.Печатка.

Зразок висновку:

Затверджую

Голова науково-методичної комісії

Міністерства освіти і науки України

з української мови і літератури,

слов'янської філології

_____ Г. Ф. Семенюк

_____ 2002 р.

ВИСНОВКИ

експертної комісії про результати проведення експертизи

щодо встановлення професійного рівня

Климчук Галини Василівни кваліфікаційним вимогам, що

висуваються до науково-педагогічних працівників під час

присвоєння вченого звання професора

Експертна комісія у складі голови науково-методичної комісії Міністерства освіти і науки України проф. Г. Ф. Семенюка, членів комісії проф. А. К. Мойсієнка, проф. Г. І. Халимоненка здійснила експертизу навчальної і науково-методичної діяльності кандидата філологічних наук, завідувача кафедри культури української мови Кіровоградського державного педагогічного уні­верситету імені В. Винниченка.

Комісія встановила:

Климчук Галина Василівна, 1954 р. н., у 1975 р. закінчила Кіровоградський державний педагогічний інститут імені В. Вин­ниченка. З 1983 до 1988 року працювала асистентом кафедри української мови. У 1990 році захистила кандидатську дисертацію. З 1992 року завідувач кафедри культури української мови. Вчене звання доцента отримала у 1993 році. У 1997 році переведена на посаду професора.

Педагогічна та методична робота

Працюючи в Кіровоградському державному педагогічному уні­верситеті імені В. Винниченка, Г. В. Климчук виявила себе висо­кокваліфікованим викладачем. Читає курси: «Сучасна українська літературна мова» (всі розділи), «Ділова українська мова», «Укра­їнський правопис», проводить спецесмінар «Етикет спілкування вчитсля-словссника», керує курсовими, дипломними та магістер­ськими роботами. Підготувала і видала програми з курсів «Ділова українська мова», «Практикум з української мови».

Подані документи свідчать, що лекції, практичні заняття та спецсемінар Г. В. Климчук проводить методично правильно та на високому теоретичному рівні.

Г. В. Климчук має 47 публікацій загальним обсягом 234,7 др. арк., з них 25 наукового та 22 навчально-методичного характеру.

Навчальні та методичні посібники, програми Г. В. Климчук користуються заслуженим успіхом у викладачів вищих та середніх спеціальних закладів освіти, в учителів та учнів шкіл. Про це свідчать і опубліковані схвальні відгуки про навчальний посібник «Українське ділове мовлення» в газеті «Освіта» та «Урядовий кур'єр».

Г. В. Климчук уміло організовує науково-методичну роботу кафедри, є членом методичної комісії факультету української філо­логії.

Підготувала трьох кандидатів наук. Нині керує науковими до­слідженнями двох пошукачів.

Науково-дослідна робота

Науково-дослідна робота Г. В. Климчук присвячена актуальним проблемам сучасної української мови, українського ділового мов­лення та сучасним нормам слововживання. Нею підготовлені і вийшли друком у журналах, збірниках наукові статті, що вико­ристовуються в навчальному процесі як студентами, так і викла­дачами. У газеті «Київ. Володимирська, 15» веде рубрику «Вивча­ємо рідну мову—мову державну». Всі роки керує науково-дослід­ною проблемною групою студентів, виступає з доповідями на всеукраїнських наукових конференціях та звітних конференціях кафедр університету. Виступає офіційним опонентом кандидат­ських дисертацій. Є членом редакційної колегії збірника наукових праць «Система і структура східнослов'янських мов».

Враховуючи все це, експертна комісія вважає, що є всі підстави підтвердити рішення Вченої ради Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка про присвоєння вченого звання професора Климчук Галині Василівні по кафедрі культури української мови.

Протокол № 2 від 28 вересня 2002 року.

Члени комісії:

Завідувач кафедри сучасної української

літературної мови (підпис) д. ф. н., проф. А. К. Мойсієнко

Завідувач кафедри

східної філології (підпис) д. ф. н., проф. Г. Т. Халимоненко

Рецензія

Рецензія — це критичний відгук на художній, науковий або інший твір, що містить зауваження, пропозиції тощо. Мета рецензії — рекомендація твору до друку, захисту.

Реквізити рецензії такі:

1.Назва документа.

2.Заголовок, що містить:

1. назву рецензованої роботи;

2. прізвище та ініціали її автора;

3. видавництво та рік публікації;

4. кількість сторінок.

3. Текст, що складається з двох частин:

1. короткий виклад змісту роботи;

2. зауваження, пропозиції, висновки автора рецензії.

4. Підпис особи, яка рецензувала роботу.

5. Дата.

У разі необхідності підпис завіряють печаткою.

Зразок рецензії:

Рецензія

на комплексну контрольну роботу з ділової української мови

для студентів 2-го курсу

Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова

Питання комплексної контрольної роботи, підготовлені кафед­рою культури української мови, складені відповідно до власної програми курсу «Ділова українська мова», яка затверджена Радою університету (іншої програми немає).

Завдання, що становлять зміст контрольної роботи, охоплюють усі розділи курсу: поняття літературної мови та мовні норми, озна­ки офіційно-ділового стилю, класифікацію документів за найме­нуванням, місцем виникнення, призначенням, напрямом, формою, строками виконання, ступенем гласності, стадіями створення, складністю; формуляр документа; документацію щодо особового складу; інформаційні та обліково-фінансові документи.

Отже, завдання комплексної контрольної роботи сформульо­вані так, що повною мірою дають змогу перевірити, як студенти оволоділи етикетом ділового спілкування, лексичними, орфоепіч­ними, орфографічними, пунктуаційними та стилістичними нор­мами ділової української мови, а також як володіють методикою укладання ділових паперів.

Кожен варіант контрольної роботи містить п'ять питань. Усі варіанти рівнозначні за своєю складністю і вимагають ґрунтовних знань з ділової української мови.

Комплексна контрольна робота заслуговує позитивної оцінки, її можна рекомендувати для перевірки знань студентів з курсу «Діло­ва українська мова».

Завідувач кафедри українознавства

Українського державного університету

харчових технологій проф. О. Д. Горбул

Відгук

Відгук — це висновки уповноваженої особи (кількох осіб) про наукові роботи, вистави, фільми, представлені на розгляд чи до захисту.

Реквізити відгуку такі:

1.Назва документа.

2.Заголовок, що містить:

1. назву роботи;

2. прізвище, ім'я та по батькові її автора;

3. рік написання;

4. кількість сторінок.

3.Текст, що містить:

1. вступ;

2. стислий виклад змісту роботи;

3. критичні зауваження;

4. висновок з пропозиціями.

4. Підпис, що завіряється печаткою.

5. Дата.

Відгук

на кандидатську дисертацію Рукас Тетяни Павлівни

на тему «Формування культури ділового мовлення

в май­бутніх інженерів» (Київ, 1998. — 180 с. машинопису),

що подана для захисту вченій раді Д 2605301 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова:

авто­реферат дисертації (Київ, 1999. — 9 с).

Дисертація Тетяни Павлівни Рукас «Формування культури ді­лового мовлення в майбутніх інженерів» присвячена дослідженню методичних засад формування культури ділового мовлення май­бутніх фахівців в умовах гуманітаризації та гуманізації вищої шко­ли. Враховуючи те, що культура мовлення як складова загальної культури є одним із найважливіших показників цивілізованості суспільства, творчої потенції етносу, що сучасні процеси державо­творення тісно пов'язані зі стратегічним підходом до питань мов­ної освіти, а також те, що традиційність системи навчання мови вже не відповідає потребам сьогодення і це зумовлює зміну змісту, принципів побудови мовної системи в закладах освіти, можна вітати дисертантку з вдало обраною темою роботи. Актуальність ди­сертації ще й у тому, що Тетяна Павлівна вперше теоретично й експериментально обґрунтувала методику, визначила соціолінгвіс­тичні особливості, з'ясувала психолінгвістичні та педагогічні заса­ди формування культури ділового мовлення в майбутніх інженерів, оскільки, як зазначає дисертантка, вельми «бракує досвіду, науко­вих та експериментальних розвідок» (с. 6).

Можна передбачити, що розробленою методикою формування культури ділового мовлення будуть користуватися викладачі курсу «Ділова українська мова» у вищих навчальних закладах.

У процесі дослідження Т. П. Рукас використала цілий комплекс теоретичних (аналіз, синтез, порівняння, систематизацію) та емпі­ричних методів (узагальнення передового досвіду, експертне оці­нювання, анкетування, аналіз письмових робіт, діагностичні бесі­ди, педагогічний експеримент). Внаслідок аналізу структури куль­тури ділового мовлення дисертантка виділила 3 основні компо­ненти: 1) мовну правильність, що передбачає бездоганне знання і дотримання мовцем узвичаєних у сучасній суспільно-мовленнєвій практиці літературних мовних норм; 2) мовну майстерність, що визначається багатством активного словника мовця, тобто вико­ристання різноманітних засобів вираження думки й уміння віді­брати найточніше у семантичному і стилістичному плані слово; 3) мовну свідомість — стійке, неухильне прагнення мовця до удо­сконалення власного мовлення та уважне ставлення до мови вза­галі. Безперечно, ці компоненти є визначальними й засвідчують загальну культуру особистості, за якою її пізнають, поціновують у суспільстві, оскільки культура мовлення — це духовне обличчя людини, вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й на­дбань усього людства.

У роботі вдало, ґрунтовно побудований констатуючий експери­мент, що являє собою серію контрольних зрізів, під час проведення яких дисертанткою зібрано 312 протоколів спостереження за усним мовленням майбутніх інженерів, 312 анкет відкритого типу, проаналізовано 624 письмові роботи. Цей експеримент дав змогу Т. П. Рукас визначити 3 рівні сформованості в майбутніх інженерів культури ділового мовлення, змоделювати процес поетапного її формування. На основі аналізу результатів двох констатуючих ета­пів експерименту зроблено висновок про якісні зміни у рівнях сформованості культури ділового мовлення. Дисертантка розроб­ляє організаційно-методичну систему завдань, що сприяють фор­муванню культури мовлення. Нарешті, у роботі здійснено експе­риментальну перевірку і проаналізовано її результати та узагаль­нено їх у 8 таблицях, унаочнено 5 діаграмами.

Як результат цієї роботи, в дисертації сформульовано цілі, ви­значено зміст навчального матеріалу, відібрано ефективні методи і прийоми, обрано форми контролю до кожного з етапів, серед яких тестування, саморедагування, «прихований контроль», взаємо­контроль, розв'язування ситуативних, професійно орієнтованих завдань.

Дисертантка експериментально доводить, що послідовність за­нять, пов'язаних між собою екстралінгвістичною інформацією, ефективніша, ніж заняття, що об'єднуються граматичною темати­кою, а тому весь навчальний матеріал поєднує одним сюжетом: ділові стосунки у виробничому колективі («Прийом на роботу», «Перший дейь у колективі», «Спілкування у колективі», «Наради», «Прийом відвідувачів»). Т. П. Рукас наводить надзвичайно цікаві комунікативні вправи й завдання, етюди, соціально-рольові ігри. Дисертантка наголошує на тому, що розвитку мовної майстерності сприяє взаємозв'язок вербальних та невербальних засобів спілку­вання. Важливим доповненням до цього є додатки, в яких систе­матизовано матеріал за тематичним принципом (додатки Б, В).

У висновках сформульовані головні результати дослідження. Тут автор робить спробу узагальнення методів, прийомів форму­вання культури ділового мовлення в майбутніх інженерів.

Робота Т. П. Рукас має струнку, глибоко продуману структуру. Окрім вступу, у якому наявні всі необхідні реквізити (актуальність і мета дослідження, наукова новизна роботи, джерела дослідження, теоретичне й практичне значення роботи, апробація дослідження), та висновків, дисертація включає ще два розділи: «Культура діло­вого мовлення як соціально-педагогічна проблема» та «Методика формування культури ділового мовлення в майбутніх інженерів». Моделюючи поетапне формування культури ділового мовлення, описуючи хід і зміст формуючого експерименту та аналізуючи ре­зультати експериментальної роботи, дисертантка виявила себе як сформований науковець, здатний на аргументовані узагальнення, проявила творчий підхід до проблеми культури ділового мовлення.

Відзначаючи достатньо високий науковий рівень дисертації, ми хотіли б висловити окремі міркування, які, на нашу думку, поліп­шили б якість роботи:

Аналізуючи морфологічні засоби ділового мовлення, дисер­тантка стверджує, що «активні дієприкметники є базою для тво­рення назв діяча: головуючий, керуючий банком» (с. 33). На жаль, ці номінації взагалі не вживаються в українській мові (є голова, керівник). На нашу думку, тут слід наголосити, що, аби не увираз­нювати гостроти стосунків з партнером, варто віддавати перевагу якраз не активній, а пасивній формі дієслів: Ви ще не висловили своєї пропозиції— Вами ще не висловлені пропозиції.

Не можемо погодитись і з твердженням Т. П. Рукас, що вжи­вання дієслів у формі наказового способу є найхарактернішою ознакою ділового мовлення (с. 31). Як правило, вони вживаються тільки у розпорядчих документах.

Вважаємо, що під час опрацювання орфографічних помилок особливу увагу слід було б звернути не на подвоєння, а на по­довження приголосних, а також на правопис слів іншомовного походження (їх доволі багато у діловому мовленні), правопис яких уніфіковано у 4-му виданні Українського правопису.

У додатках подані кліше ділового листування, наприклад «У разі відмови». Відмови мають бути переконливими, необразли­вими, обґрунтованими. Сказати «ні» слід коректно, навести пере­конливі аргументи, тобто треба пом'якшити тон відмови. На жаль, у наведених мовних зворотах це не відображено і чомусь не наве­дені такі зразки: Дуже шкода, але ми не можемо; Щиро жал­куємо, але не маємо ні найменшої змоги; Вибачте, але ситуація не дозволяє.

Однак наведені зауваження не знижують загальної позитивної оцінки, якої заслуговує рецензована дисертація. Робота Тетяни Павлівни Рукас має теоретичне й практичне значення. Завдяки таким роботам методика постає як наука зі своїми методами і своєю ідеологією та методологією.

Таким чином, і за важливістю поставлених завдань, і за тим внеском, який робить ця дисертація у загальний стан української методики, і за тією перспективою, яку вона відкриває для майбут­ніх дослідників, а насамперед для подальших таких же серйозних студій, дисертація Рукас Т. П. «Формування культури ділового мовлення в майбутніх інженерів» цілком заслуговує того, аби реко­мендувати спеціалізованій ученій раді Д 2605301 присудити її ав­торці науковий ступінь кандидата педагогічних наук зі спеціаль­ності 13.00.02—теорія та методика навчання (української мови).

Автореферат і сім публікацій з проблем дисертації Т. П. Рукас повністю відповідають основним спостереженням, узагальненням і висновкам, зробленим у поданому для захисту дослідженні.

Офіційний опонент, кандидат філологічних наук,

Доцент (підпис) О. С. Савчук

Звіт

Звіт — це письмове повідомлення про виконання якоїсь робо­ти. Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних, виготовлених друкарським способом бланках, текстові — на звичайному папері. Матеріал звіту охоплює точно визначений період часу.

Схема звіту така:

1. у заголовку, крім слова «Звіт», подаються відомості про те, яка організація чи установа звітує, за який період, за який вид роботи;

2. у вступній частині вказується коло завдань, які було поставлено перед організацією чи установою за звітний період;

3. наступна частина звіту має містити точний опис виконаної роботи із зазначенням позитивних і негативних прикладів;

4. у звіті мають бути висновки, пропозиції, перспективи на майбутнє;

5. підпис відповідальної особи установи чи організації або службової особи, яка підписала звіт;

6. дата складання звіту;

7. печатка установи (якщо це потрібно).

Звіт має характеризуватися чіткістю побудови, логічною послідовністю викладу матеріалу й містити вичерпні відповіді на всі запитання схеми, а також узагальнення і висновки.

Якщо звіт дуже великий за обсягом, частини його матимуть заголовки, які повинні бути короткими й відповідати змістові.

Звіт допомагає вивчити, перевірити й узагальнити чиюсь роботу, знайти в ній позитивне й негативне, зробити висновки, намітити перспективи.

Зразок звіту:

Звіт

про педагогічну практику

з 10.02.2009 по 22.03.2009

студентки філологічного факультету Доценко І.П.

Педагогічну практику проходила у 115-й школі м. Києва. У школі було створено всі умови для проходження практики. Всі вчителі української мови й літератури мають великий стаж ро­боти, високу фахову й методичну підготовку. Шкільні кабінети української мови й літератури достатньо обладнані технічними засобами навчання, забезпечені наочними посібниками, науковою, навчальною та методичною літературою. Протягом усього пере­бування в школі я мала змогу отримувати консультації як від учителів-предметників і класних керівників, так і від адміністрації школи.

Під час практики провела 12 контрольних уроків і 5 уроків, які спеціально не оцінювалися. Усі уроки були обговорені з учителем і методистом. Практика у школі допомогла виробити багато прак­тичних умінь і навичок.

Я навчилася:

1. проводити уроки різних типів з української мови й літе­ратури;

2. перевіряти різні види письмових робіт, оцінювати та ана­лізувати їх;

3. планувати роботу з розвитку мовлення;

4. працювати над наочністю у класі, виготовляти дидактич­ний матеріал для уроків;

5. організовувати позакласну роботу з української мови та літератури;

6. проводити класні години.

Під час проведення уроків як із мови, так і з літератури з подання нового матеріалу, в його закріпленні особливих труднощів не було. Складніше проводити уроки аналізу контрольних робіт чи диктанту, а також уроки з розвитку мовлення.

За час педагогічної практики проводила позакласну роботу зі і пеціальності: лінгвістичну вікторину, тиждень української мови. До шевченківських свят «В сім'ї вольній, новій...» випустила з учнями стіннівку.

Які ж труднощі були під час практики?

1. Не завжди могла підвести учнів до сприйняття наочності та організувати роботу з нею. Найчастіше наочність виконувала лише ілюстративну функцію, а не була важливим органічним еле­ментом уроку.

2. Важко встановлювати зв 'язок уже вивченого учнями мате­ріалу з тим, що вивчається, а також показувати перспективу практичного його використання.

3. Не завжди вдало могла визначити виховну мету уроку, хоча протягом уроку її забезпечувала.

4. Не завжди враховувала психічний і фізичний стан дітей на уроці й намагалася утримувати увагу зауваженнями до класу.

Висновки:

1. Педагогічна практика поглибила, закріпила знання з фахових і психолого-педагогічних дисциплін, здобуті в інституті, та дала змогу застосувати їх на практиці.

2. Виробила вміння проводити різні типи уроків, застосовувати різні методи й форми роботи, які активізують пізнавальну діяльність учнів.

3. Закріпила впевненість у правильності вибору професії й фаху, викликала прагнення вивчати спеціальні та психолого-педагогічні дисципліни у вузі, вдосконалювати свої педагогічні здібності, розширювати свою ерудицію.

4. Дала змогу відповідно до знань з педагогіки, психології й фізіології проводити навчально-виховну роботу з дітьми середнього шкільного віку.

5. Показала функції класного керівника й дала змогу випробувати себе в них.

6. Дала змогу протягом шести тижнів спостерігати за навчально-виховною роботою в школі, аналізувати й робити висновки.

22.03.2009р. (підпис)