Дощить весна, з'їжджає тванню,
зненацька ґави не злови.
На вітрі гіллячко киває.
Колотиться поміж людьми.
Заледве випогодить сонце.
Буксує позашляховик.
Мокріє. Глянь з під парасольки,
неначе гриб стаєш сухим.
Оскільки зла нема в природі,
бо схильні явища до змін,
то ми вдягаймось по погоді,
одначе злого не робім.
Війна накрила Україну,
бо зло виходить із сердець.
Те коїться, щоби втруїти,
пішло все добре нанівець.
Зло сколихнуло те півсвіту,
лукавий капосний не спить.
Як місяць хоче заповніти,
за пильність думай кожну мить.
Чомусь гальмує все погане,
до негараздів зводить вкрай.
Як пуп'янки малі – кохання
все ж здатне воскресити край.
Зазеленіє й обнадіє,
весь світ благословить Господь.
Світанок знов полум'яніє,
надходить Божий день з осонь.
Ми не втрачаємо надії,
що переможе все ж добро.
Той день настане, мир надійде,
якого прагнемо давно.
Ви розрізніть тінь від освітлень,
а правду з кривди відділіть.
Не бачите, хіба осліпли,
походить ненависть звідкіль.
Керовані скидають бомби
на мирні села і міста.
Церкви торочать світ любові,
а в глибині зростає мста.
Багато гніву і злослів'я,
нарощування збройний сил.
А зло у душах десь засіло
і душить, душить нас щосил.
Усе на марне – піст, молитва.
Немає досі каяття.
Продовжують ряди могили,
ще відбирає бій життя.
Здаття не буде ні пробачень,
бо вилитий вже Божий гнів.
А ворог боязко заплаче,
що мир порушити посмів.
Дощи сильніше з тої хмари,
неправду блискаво громи.
Зітри свавілля, неповагу,
а Божу істину яви.
