Щоранку, ідучи до центру реабілітації, я проходжу «дорогою вітань», коли всі діти, зустрічають мене, вітаються й посміхаються мені у відповідь. Я знаю, що в центрі мене уже очікують вони, мої вихованці. Діти квапляться, перебиваючи один одного, розповісти про те, чому я не була свідком. Хочуть поділитися всім новим, що в них з’явилося, що їх спантеличило. Вони по-іншому розмовляють, дивляться один на одного, інакше поводяться, вони особливі....
Стрічка блогів
