Долинає минулого плескіт,
Із століть, де цвітіння і тлін.
Задивився в мозаїку фресок,
Що зоріють з облуплених стін.
На руїнах старої святині
В рештках смальти образ живий –
Мати Божа маленького сина,
Пригортає до білих грудей.
ЇЇ очі – туга вселенська,
Сяє святість на світлім чолі.
Мов в моєї старенької неньки,
Що у грудях таїла жалі.
Що в людей не просила розради
І в штормах вікових лихоліть,
Наче яблуня посеред саду,
Дарувала нам ніжності цвіт.
Долинає минулого плескіт
Із віків, де цвітіння і тлін.
Очі мами дивляться з фресок,
Наче зорі з небесних глибин.
Іван Войтенко
