До Великодня крашанка котилась...
А біля України - зупинилась...
Кругом розруха, вирви і руїни -
Не впізнає яєчко України.
Там, де травичка мала зеленіти,
Де мали розпускатись первоцвіти -
Земля і кров змішалися докупи,
І щось гуде, і бахкає, і гупа...
Злякалося сердешне, похололо:
,,Такого я не бачило ніколи", -
Прошепотіло й глянуло на стежку, -
,,Я - зможу. Я помалу... обережно...
Мене Господь послав, я просто мушу,
Я ж Великодню маю в собі душу..."
Котилося яєчко і, тим часом,
Вбиралось в Україну, як в прикрасу -
Земля і кров чіплялися до нього,
Немов орнамент, даний людям Богом -
Той, що віками вишивався нами,
Той, що живе між сорочками й рушниками,
Що прикраша собою свято і ікону,
І гріє кожним хрестиком до скону...
ЛюдмилаМуріна
