До року двадцять третього лиш крок.
А що там далі, що там в тому часі.
Чи буде світло в небі від зірок.
Чи буде ніч ходить у довгій рясі.
Розквітнуть ниви, потечуть сніги.
Очиститься земля від гнилі й твані.
Зазеленіють луки й береги
І задзвенять молочаї весняні.
Чи буде спокій. Чи зійде буряк.
Чи рідне поле вже не буде мінне.
Чи змиє дощ вчорашній переляк.
Чи серце стане до біди камінне.
Кінця тривозі поки що нема.
У двадцять другому одні лише руїни.
На тілі рани, на душі зима
І дим, та й дим, і чорні домовини.
І варвари руйнуть Дніпрогес.
Пройдисвіти стріляють по лікарні.
Від слова "обстріл" когнітивний стрес
І купа цегли в місті від пекарні.
А що там далі, бачить щось мольфар?
А що прикмети кажуть нам про літо.
Чи принесе хорошу вість поштар.
Чи пересіється це горе через сито.
Ніхто не скаже, навіть звіздарі,
Новітні техніки і кавові гадання.
Лиш проспівають пісню кобзарі
Про битву тяжкую, про віру і кохання.
Про наш народ напишуть ще не раз.
І намалють матір із дитятком
В підземці, на бетоні, без прикрас,
А на війні воює за них татко.
Такі часи. Та мріється весна.
Та сонце нині сяє так вогненно.
Закінчиться, закінчиться війна!
І ми засієм всі лани натхненно.
Г.Потопляк.
