До Осені...
Люблю вас, пані, за красу та норов,
за глибину очей в відтінках кави.
За збіг всіх ліній та магічних взорів
у наших долях. За прив'ялі трави...
Люблю вас, пані, за чуттєві ранки
в п'янких обіймах мовчазних туманів.
За терпкий чай з цитриною на ґанку,
за купу перечитаних романів...
Люблю цю розкіш в мідних переливах,
що грає в хованки між пасмами коси.
За стиль "як леді" , за відтінки в сливах,
що так подібні до вечірньої роси.
Люблю вас, пані... що там і казати
за ту стежину, що веде до краю,
крізь хвіртку долі, повз моєї хати...
За ті митарства з весен і до раю...
Люблю вас, пані, за дощі та мжичку,
за ту інакшість від усього світу.
За пізні айстри і кумедну звичку
писати оди пройденому літу...
За ті злидарства та поневіряння
листків жовтавих в пору листопаду.
За мовчазну спокуту в час прощання
під монотонно-давню серенаду...
Люблю вас, пані... Знаєте, напевно...
Ласкаві будьте до душі моєї,
як сивина торкнеться скроні ревно,
згадайте ту, що пише вам есеї...
26.09.2024
Людмила Галінська
