«Сенсація! На Київщині помічено отруйного павука-осу! Укус може бути смертельним!» – такий заголовок я побачила днями в стрічці свого Facebook. Ну, думаю, життя в нас точно не нудне. І тільки-но я встигла подумати, як це вплине на місцевих, як у коментарях уже розгорнулася справжня драма: хтось згадує аналогічних павуків на дачі, інші вже розробляють план «екстреної евакуації» з області.
Що цікаво, джерелом цієї сенсації стала я сама. Але не з метою створення паніки, а з банальної цікавості. Зустріла я біля свого під’їзду симпатичного павучка, сфотографувала його і запостила в місцеву групу з проханням: «Хто знає, що це за диво?» Через пів години це «диво» обросло такими історіями, що аж страшно стало. Павук став отруйним, смертельно небезпечним, а десь навіть «зміг перелітати між будинками, шукаючи жертву».
Чому ми так любимо сенсації? А ще більше – фейкові? Напевно, тому, що це завжди цікавіше за нудну правду. Правду про те, що павук – звичайний житель наших країв, який живе собі мирно і нікого не чіпає, якщо його не провокувати. Але хто це читатиме? Куди краще роздути сюжет до масштабів епопеї: «Павуки наступають!»
Фейкові сенсації – це як ті яскраві фантики, які приваблюють усіх, але всередині часто виявляються пустими. Що гірше, вони не лише розважають, а й формують уявлення про світ. Люди починають боятися вигаданих загроз, створюючи навколо себе хмару паніки. А тепер уявіть, як це впливає на дітей, які дізнаються новини з TikTok або Instagram. Вони звикають до того, що перевіряти факти – нецікаво. Головне, щоб було ефектно.
Ось так і живемо. Хтось під час біології відповідає: «Навіщо мені знати про павуків? Я просто сфоткаю і Гугл все розкаже». А коли з'являється фейк, всі чомусь забувають той самий Гугл і миттєво довіряють сенсаційній байці. В результаті втрачаємо головне – критичне мислення.
А тепер серйозно. Що з цим робити? Як навчити дітей (та й дорослих) відрізняти правду від вигадки? Як пояснити, що сенсації – це не завжди знання? Може, настав час повернутися до основ – тієї ж біології, що вчить дивитися на світ із розумінням і повагою? Адже проблема не тільки у фейках. Проблема в тому, що ми все менше хочемо знати правду.
Тож питання залишається відкритим: чи справді ми готові відмовитися від реальних знань, щоб жити в світі яскравих, але порожніх фантиків?
