До Бога йшла молитись Україна,
Вся зболена, розхристана, в сльозах:
"Ти знаєш, Боже, що міста мої - руїна?
Війна принесла біль, біду і страх.
Усі віки мене хотіли підкорити,
Зламати, знищити, роздерти на шматки,
Казали мовою чужою говорити,
Палили вишиванки і вінки.
За Київських князів я розквітала,
Міцніла, кріпла і охрещена була.
В "Козаччину" - недовго панувала,
Хоч слава про дітей моїх гула.
Я Голод пережила, милий Боже!
О, скільки на землі моїй хрестів ...
"Скорися, бо ніхто не допоможе!"-
Сусід лукавий тихо шепотів....
Чужих земель ніколи не хотіла,
Боронять діти мої рідні рубежі.
Все суне сарана осатаніла,
А сили, Боже, в мене на межі."
Промовив Бог : "Ти переможеш в цьому герці,
Ти сильна, дочко, у тобІ козацька кров.
Утри сльозу і затягни тугіше берці -
Не буде більше на руках твої оков!!!
16.03.23
