До Благовіщення рукою вже подати,
І бузьки повернулися до хати,
І птаство співом перекрикує сирени,
Дивлюсь на образи'... Вони - на мене...
Питаю їх щодня одне й те саме,
Вони втирають сльози молитва'ми,
Тихенько так дають рукам роботу
І гризоту хова ють під турботу...
Весна... Якась немила і байдужа...
Вже ви'ткалась під плотом моя ружа,
Щафран зацвів, цвіте вазон без назви...
І на грядках - сліди, що пес полазив...
Порожнім поглядом обводжу все довкола
І згадую, бабусине ще, слово:
,,Так, як біда - не вчить ніхто й нікого
І, як тривога - згадуємо Бога.
І дякувати Богу - то молитва,
І, що голодним - не товариш ситий.
Що люди і людиська бу'ли й будуть,
Що несудимі будуть, хто не судить.
Роби, небо'же, тоді й Бог поможе,
Брехня воює - правда переможе..."
Згадала бабцю, стало трохи легше...
Дай, Боже, щоб останні, бо не перші
Ми межи поколінь, що воювали,
Щасливі в Бога ті, що не зазнали
Біди, розрухи і людського горя.
І лячно вже від думки, що десь поряд
Смерть косовицю розпочала й косить люто.
Святий мій Боже, змилуйся над людом,
Над молодими... Старші вже пожили...
Так батько говорив. І гладив жили,
Що батогами руки обвивали...
Тепер і я кажу те ж саме, що й казали
Мої бабусі, предки, мама, тато...
Я не за себе прошу - за солдата...
І за дітей... За правнуків і внуків...
Аби біди не знали і розпуки...
Одні й ті ж самі думи. Трохи страшно,
Що дах поїде, або зі'рве башту.
І спогадами біль в душі тамую,
І, мов крізь сон, щось бачу ще і чую...
Прокинутись би... Лютий, двадцять третє,
Нема війни, нема тривог і смерті.
Є мир і спокій - скарб неоціненний...
Дивлюсь на стежку. Хтось іде до мене.
Поговорити і відвести душу.
Поплакати. Не можеться, та мушу
Надію з вірою зі дна душі дістати,
Бо разом лихо легше подолати.
По слові слово... Гоїть біль розмова,
На схід звертає хмара депресо'ва,
До московитів, щоби їм там згіркло
Й відмірялася Богом повна мірка
Того, що заробили й нам бажали,
Щоб їхні всі ракети - їм же й впали,
Щоб винних всіх - горіли в пеклі кості,
Щоб малися, як та діра на мості...
Пустився дощик. До війни раділи б...
А так... Бійці помокнуть наші, то не діло.
Вже Бога просимо, щоби була погода,
Щоб не місили берцями болота,
Щоб берегли їх янголи й молитви,
Щоби не мерзли, щоби були ситі
І щоб живі додому всі вертали,
Вогонь не брав і кулі обминали...
Одні й ті самі балачки і мова.
Як заспокійливе. Як мами колискова.
До Благовіщення лишилось зовсім трішки...
Дасть Бог, Великдень Перемогу пішки
Нам скоро приведе', мов наречену,
Прине'се пасочку і крашанку свячену...
І буде мир... І свято буде людям...
І Україна - є, була і буде...
автор Людмила Муріна
