Світлій пам'яті Владислави Черних та Ірини Фролової присвячую
Дівчатонька, не йдіть...так рано...
Ще сонце навіть не вгорі.
І.долі вашої світанок
Он тільки-но в туман побрів.
Ще ноги, росами умиті,
Не витирали рушничком.
І груди-яблучка налиті
Не звідали кохання рому.
І груди ваші для маляток
Не стали берегом тепла.
Ще не пізнали цього свята...
А кров із рани вже стекла.
Коли гроза війни закрила
Найкращі в світі небеса,
Вам доленька вручила крила
І меч.ясний, як зорепад.
Благословили тато й мама
Не на весілля - на війну.
За що, дівчатонька, цю драму
Дивитись, за яку вину?
Ні, не дивитись, а вживатись,
Не виживати - йти вперед.
Стояти у життя на варті -
Це вам, дівчатонька, не мед.
Це вам не мильна мелодрама,
Де довго-довго сльози ллють.
Тут згадують від болю маму,
Тут загартовується лють.
А що ж весілля, ваші лада?..
Після війни, після війни.
А ще матусини поради
І татові приходять в сни.
Дівчатонька, кровинки наші,
Пробачте, вас не вберегли.
По вінця ви пекельну чашу
І випили...й перемогли.
... Схиляю низько в мить мовчання
Свою полинну сивину.
І чую журавлів ячання,
І проклинаю цю війну.
Тетяна Сугалова-Катрич
(Із публікацій групи
"Українська поезія і проза")
