Ділилось життя на до і на після,
На нині, на завтра, на вчора, колись.
І доля, наче кувала зозуля,
Стежини закоханих пересіклись.
Розбиті мости, дороги, вокзали,
Годинник спинився і стрілки мовчать.
Чомусь із життя і дні вислизали,
І сльози в коханих сильніше кричать.
Це було, чи буде — роздерті рани,
Ні ліки, обійми не гоять — чомусь.
Ліси заховали вирви і ями,
У чорному ходить по полю дідусь.
Всіх рідних війна у нього украла,
Хтось бачив, що нерви його на межі.
Сльоза від горя пекла і стікала,
Молитви постійно звучали святі.
Він вірить і знає — нас не здолати,
І ворог утоне у власній крові.
Вернеться солдат до рідної хати,
Поет ще напише вірші всім нові.
І мати вдягне святкову хустину,
Запросить гостей на солодкий пиріг.
І ти віднайдеш свою половину,
І скажеш родина — це наш оберіг.
20.06.2022 (с) Галина Гук
Зміна 20.06.2023
Світлина з Інтернету
