Тарас Шевченко в своїх творах залишив Пророчі для української нації істини, десять заповідей, адресовані на усі часи:
1. Не сподівайся на щастя поза своєю хатою, поза своєю родиною.
У чужому краю На чужому полі.
Не шукайте, не питайте В своїй хаті
Того, що немає Своя й правда,
І на небі , а не тілько І сила, і воля.
2. Шевченко застерігає від московських обіймів.
В поемі „ Великий льох” три душі дівочі карають себе за мимовільні гріхи. Одна за те, що перейшла з відрами вповні шлях Богдану Хмельницькому, коли він їхав у Переяслав Москі присягати. Друга за те, що цареві московському коня напоїла, тобто Петрові I напередодні спалення Батурина. Третя за те, що усміхнулася Катерині II, коли та пливла в Канів по Дніпрові. З тих малих гріхів постав гріх великий – втрата волі, погибель України”. В поемі „Кавказ” Шевченко виніс вирок російському великодержавництву.
3. Шевченко стверджує, що найбільше зло в України – в її „байстрятах”, у горе провідниках.
У посланні „І мертвим, і живим, і ненарожденним...” Шевченко розпрощався з романтичними уявленнями, викладеними героїчними картинами української історії. Тепер ця поема вольного народу поставала перед ним як історія відступництва провідників.
4. Наш Пророк навчає не давати волі лихим силам, які руйнують Україну зсередини.
Шевченко чи не перший сказав про трагічну розчахнутість української нації, у якій могутнє героїчне начало майже завжди поряд із руїнницьким, само знищувальним. У поемі „Великий льох” лиховісна ворона каркає про двох близнят, які ось-ось народяться: „Один буде, як той Гонта, катів катувати! Другий буде... оце вже наш! Катам помагати...”
5. Шевченко закликає не кривдить найменшого брата.
В своїх національних домаганнях, вважав Шевченко, важливо не забути про соціально скривдженого, до чого варта своя хата, якщо більшості живеться у ній злиденно.
6. Кобзар велить не мовчати, коли вас принижують.
Поет звертається до долі з благаннями:
„Не дай спати ходячому. Серцем завмирати
І гнилою колодою по світу валятись.
А дай жити, серцем жити і людей любити
А коли ні... то проклинать і світ запалити!”
Є щось страшніше за неволю обставин. Це неволя внутрішня, тюрма у власній душі.
7. Не заздріть багатому.
У жовтні 1845 року Шевченко написав вірш „Не завидуй багатому”.
„Не завидуй багатому. Багатий не знає
ні приязні, ні любові – він все те наймає.”
8. Дорожіть волею, а коли її немає навколо, то внутрішньою свободою дорожіть.
„Оженись на вольній волі”, - радив поет в одному своєму сумному віршеві.
9. Вірте в майбутнє України, в супереч безнадії, вірте.
Шевченко мріяв про щасливу Україну вірив в її майбутнє і запалював тих, хто любив його слово.
10. І возлюбіть Україну.
Поет не раз називав її у творах матір’ю, то заплаканою, то усміхненою, то схиленою у благословенні над діточками своїми – і тими, що любили її з колиски, і тими , що повернулися до неї. Шевченко скликав усіх заблуканих і невірних:
„ ...бо хто матір забуває, того Бог карає,
Того діти цураються, в хату не пускають.”
Пам’ятаймо безсмертне Шевченкове слово, намагаймося його осягнути бездонну глибину, осмислити геніальні його прозріння, що гарячим словом пробуджує любов до матері-України.
"Дзвін Севастополя"
