Десь на засніженій долині,
Пан Вітер тихо-тихо спав.
І тільки любій Яворині,
Крізь сон, свої пісні співав.
Її любив, немов дитину,
Так ніжно, лагідно плекав,
Її одну, одну-єдину.
Із нею плакав і мовчав.
Із нею радісно сміявся,
І підіймався до небес,
Із нею зорям посміхався,
І мріяв про поля чудес.
Він хмари розганяв тривожні,
Він цілував її гілля,
Від себе гнав думки безбожні,
Кружляв, дрижала аж земля.
Сором'язлива Яворина,
Як необізнане дівча,
Ховала листя під хустину,
Яка спадала їй з плеча.
Із снігу з білими квітками,
І з торочками на кутах,
Ох, Яворина, Яворина...
Із посмішкою на вустах.
Яке ж кохання те солодке,
Зимовий вітер промовляв,
І Яворину потай вкотре,
Так ніжно- ніжно обіймав.
03.02.2023.
******Наталія Афанасова**********
