День за днем, вони вже звуться - дати.
Густо смутків чорного литва.
Дні мої, а чим же вас згадати,
всі мої зацьковані слова.
Люди мої, рідна моя рідність!
Щось мені так сумно, аж лякаюсь.
Щось приходжу я в невідповідність,
і чомусь, злочинниця, не каюсь.
Хтось там галасує, голосує.
Хтось танцює ритуальний танець.
Час - він мудрий, фікції скасує,
а, між іншим, я таки зостанусь.
Ліна КОСТЕНКО
