Пам’ять преподобного Нестора-Літописця Православна Церква відзначає в день його блаженного упокоєння 9 листопада за н. ст. Саме в цей день 1114 року, коли минав перший рік Мономахового княжіння у Києві, до Господа відійшов великий світильник Києво-Печерського монастиря, що сяяв і душею, і розумом, освіченістю і простотою, молитовним подвигом та послухом.
Прийшовши в монастир сімнадцятилітнім юнаком приблизно в 1073 році, преподобний Нестор міг ще застати живим Никона Великого і навіть взяти участь у створенні та впорядкуванні «Початкового літописного зведення». Дослідники не знають в кого навчався юнак, а пізніше — молодий чернець Нестор. Можливо, що він, будучи киянином, закінчив школу при Свято-Софійській митрополичій резиденції і прийшов до Києво-Печерського монастиря досить освіченим, таким, що знав грецьку мову, Священне Писання та твори святих отців, був знайомий з різними історичними хроніками, бо напевно встиг у своєму молодому віці стати скриптором — переписувачем і перекладачем книг.
Минуло ще двадцять років, і великий літописець відкривається всьому світові як автор «Повісті минулих літ, звідки пішла Руська земля, і хто в [Києві] почав спершу княжити, і як Руська земля постала». Підготовлений до цієї грандіозної праці своєю освіченістю і двома попередніми своїми агіографічними творами, Нестор став справжнім істориком свого народу. Історію рідної землі преподобний Нестор подає на фоні всесвітньої історії. В просторому історико-етнографічному вступі, розпочинаючи від всесвітнього потопу, автор крок за кроком підводить читача до розуміння часу і місця, «звідки пішла Руська земля». Особливі симпатії літописець Нестор виявляє до тих князів, митрополитів, єпископів, ігуменів, які були книжниками, будували храми, зводили нові міста, забезпечували народові добрий лад і мир, в яких сила влади утверджувалась на силі духу, на високій моральності, на пошані до минулого, до історії, до діянь батьків, дідів прадідів.
Хронологічно Нестор-Літописець свою «Повість минулих літ» довів до 1112 року, і дійшла вона до нас тільки в складі літописів пізніших редакцій — Лаврентіївського та Іпатського списків.
