Цього дня, 10 березня 1861 року — через день після свого дня народження в Санкт-Петербурзі, у віці 47-ми років пішов з життя видатний український поет, письменник та художник Тарас Григорович Шевченко.
Через три дні, 13 березня 1861 року на кошти друзів, його було поховано спочатку на Смоленському православному цвинтарі у Петербурзі.
А вже 8 травня 1861 року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезли до Москви.
Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Випрягши коней з воза, студенти Університету Святого Володимира провезли труну Ланцюговим мостом і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі.
У Києві з Кобзарем прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його у Києві. Та Григорій Честахівський обстоював думку про поховання у Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».
20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» рештки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої у церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.
