20 ЛЮТОГО – ДЕНЬ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ
СЕРГІЙ НІГОЯН
Криваві події 2014 року… Сергій Нігоян став першим з когорти патріотів, що віддали своє життя за Україну.
«Колись вірменин Параджанов зняв фільм, який став символом українців. Сьогодні вірменин Нігоян віддав життя, яке стало символом України» – так відреагував Святослав Вакарчук на звістку про смерть хлопця.
Сергій Нігоян народився 2 серпня 1993 року в селі Березноватовка Дніпропетровської області. Батьки юнака переїхали в Україну з прикордонного села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі.
В селі завжди поважали цю родину, як і самого Сергія – небагатослівного, не по роках серйозного, добре вихованого хлопця, який ніколи нікому не відмовляв у допомозі.
Незважаючи на те, що Сергій Нігоян народився і виріс у вірменській родині, він прекрасно володів українською мовою, любив, цінував і поважав Україну, а також був її справжнім патріотом.
«Сергій із самого малку запам’ятався своїми патріотичними пориваннями, — розповіла однокласниця хлопця. — Спершу це було захоплення Вірменією. Він навіть часто вірменський прапор носив з собою. Самотужки вивчав культуру своєї історичної батьківщини. А потім його патріотизм дедалі більше почав ставати українським. Нігоян дуже любив вірші Тараса Шевченка, деякі з них знав напам’ять. Коли почали вивчати історію України — то вивчав її просто жадібно. У нашому класі він був єдиним вірменином, але й найбільшим українцем. Він українську національну ідею справді пропускав через свої душу і серце.»
У 2011 році хлопець вступає до Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання, але був відрахований після другого курсу, за рідкі відвідини пар.
Після відрахування Сергій підробляє випадковими заробітками (зокрема, продавав шаурму під час пляжого сезону в Криму в 2013 році).
Батько намагався відмовити сина від поїздки до Києва, однак той не послухав , і все ж поїхав, бо дізнався про побиття студентів на Євромайдані.
В Дніпропетровську хлопець шукає, де збираються люди, щоб підтримати майдан, але не знайшовши самостійно вирушає поїздом до Києва.
Сергій був серед тих, хто вирішив залишитися на площі після мітингу 8 грудня і добровільно увійшов до "Самооборони Майдану", без зброї охороняючи вхід біля Лядських воріт, чергуючи з вірменським прапором і вночі, і вдень, щоб влада знову не розігнали Майдан.
На майдані намагався знайти своїх, з Дніпропетровська, але так і не знайшов. Знайшов з Кривого Рогу, але вони сказали, що від партії "Батьківщина", тому не мають права прихистити його. Врешті-решт знайшов хлопців з Івано-Франківська та Львова які і дали йому притулок. Тож Сергій жив у наметах разом з протестувальниками з Львівської та Івано-Франківської областей, а також у Будинку профспілок.
Батьки були в паніці, коли дізналися що хлопець в Києві, просили Сергія повернутися, щоб не піддавати своє життя небезпеці. Та він відповів, що це його обов'язок перед власною совістю. І ще не раз в розмовах з різними людьми, в тому числі журналістами, юнак пояснюватиме, що має бути "в перших рядах" і стояти "до останнього", до перемоги. На питання, чому приїхав на Майдан, відповідав: “Це моє майбутнє теж. Мені жити у цій країні. Якщо ми самі не будемо боротися за свої права, хіба хтось зробить це за нас? Може, я і наївний, але я вважаю, що зло не має перемагати. А Бог все бачить. Тому рано чи пізно переможе добро".
Він ніколи не скаржився і нічого не просив. Хлопець був неговірким, але дуже ввічливим і доброзичливим. Одна з дівчат-волонтерів, яка принесла йому чай, щоб зігрітися, згадувала, що в подяку Сергій поцілував їй руку.
Він був глибоко віруючою людиною. В кишені носив листок паперу з молитвою "Отче наш" на вірменській мові – хотів вставити її в рамку і повісити над постом, який охороняє. Він не раз говорив друзям, що протестувальники обов'язково доб'ються свого, але треба зробити це мирно і не допустити кровопролиття.
На Майдані Нігояна добре знали. Гарного чорнявого хлопця з вірменським прапором всі запам'ятали, його часто знімали і фотографували репортери. В одному із збережених відео видно, як Сергій ніяковіє від уваги преси, говорив про себе завжди не хоче. Але з юнацьким ентузіазмом і щирим переконанням говорив про те, що має бути на Майдані, тому що це його країна, його майбутнє. І одного разу зачитає на камеру уривок з поеми "Кавказ".
Він мріяв стати артистом. «У Сергія були всі шанси вступити в театральний коледж», – розповідав режисер Сергій Проскурня, автор сюжету із Сергієм на Майдані.
Ніби щось відчуваючи на початку січня 2014 він приїжджає додому, та, трохи відпочивши, знову повертається на Майдан, відстоювати права українців, незважаючи на вмовляння батьків.
Загинув Сергій Нігоян близько 6:30 ранку 22 січня 2014 року від поранення мисливською картеччю під час побоїща на Грушевського. Це сталося в той момент, коли в бік мітингуючих в черговий раз полетіли шумові гранати. Люди, що знаходилися поруч, стверджували, що в нього стріляли звідкись зверху – можливо, снайпери. Були версії, що смертельну кулю, яку випустили з даху Європейського дому або з останнього поверху багатоповерхівки на Грушевського. Багато активістів визнали, що саме Нігояна вбили не випадково: ті, хто обирали жертву, розуміли, що його фото є в багатьох редакціях, і його смерть буде мати широкий резонанс.
Вже посмертно він отримує звання "Герой України" з присудженням ордена "Золота зірка" - за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних принципів демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народові, виявлені під час Революції гідності та медаль Української православної церкви Київського патріархату "За жертовність і любов до України".
Після його загибелі відомий київський композитор Валентин Сильвестров присвятив пам'яті Нігояна два музичні твори на слова Шевченка - "....І вам слава, сині гори" і "Зі святими упокій...".
У вірменському місті Спітаку площа імені Віктора Януковича була перейменована на честь Сергія Нігояна. Але, на жаль, зроблено це було неофіційно. Тоді всього лише група активістів наклеїла на таблички з назвою площі власноруч зроблені наклейки з написом "Площа Сергія Нігояна". При цьому напис був зроблений, як вірменською, так і українською мовами.
В кінці березня2014 у Бережанах перейменували вулицю Галана на вулицю Сергія Нігояна, а в січні 2015 року проспект Калініна в місті Дніпропетровськ був перейменований на проспект Сергія Нігояна.
У рідному селі Сергія була відкрита пам'ятна дошка на його честь, відкритий пам'ятник, а також названа центральна алея.
Сергій і сьогодні надихає всіх нас боротися за Україну. У кожного в пам'яті і перед очима відеокадри, всі їх пам'ятають, коли він читає вірш Шевченка: "Борітеся, і поборете. Хай вам Бог помагає."
