Ось ти натхненний отримав свій диплом викладача та влаштувався на роботу вчителем. Спочатку тобі всі в школі посміхаються, новенька трудова книжка осідає у відділі кадрів, перші дні й тижні — щиросердний підйом і повна ейфорія. А далі… А далі обов’язково починаються конфлікти. Молодий учитель зіштовхується з таким обсягом шкільної документації, що починає відчувати свою повну профнепридатність. Зрозуміло, що молодий фахівець, який приходить до школи, є менш досвідченим, ніж його колеги, які працюють у школі вже не перший рік або десятиліття. Бракує знань із предмета, методики, психології, навичок контакту з учнями, загалом, усього того, що прийнято називати професіоналізмом. Теоретично нормальною була б ситуація, за якою старше покоління професіоналів поступово передавало б накопичений досвід молодим. Але теорія, як завжди, відмінна від практики. Не знаємо, можливо, це наш суб’єктивний негативний досвід, але, наскільки ми бачили, реально передавання досвіду не відбувається. До появи в школі в будь-якого випускника інституту існувала своя історія - друзі, знайомі, коло спілкування. Зважаючи не тільки на свій досвід, можу запевнити, що найчастіше людина, яка йде працювати до школи, сьогодні викликає здивування. Мотиви прозорі: або не знайшов більше успішного місця, або гроші не потрібні, або схиблена людина. Пов’язані ці стереотипи із надзвичайно заниженим соціальним статусом учителя, обумовленим цілим спектром факторів. Зрозуміло, що швидко зробити професію престижною, почати платити адекватну до потреб зарплатню неможливо - це справа часу й питання багатьох освітніх реформ. Але створити емоційно сприятливу атмосферу в школі можна, і займатися цим у першу чергу повинна адміністрація.
