Нашi газетярi вподобали слова дебошир, дебоширство, дарма що нi в класичнiй лiтературi, нi в народнiй мовi їх не натрапиш. Ми часто читаємо на шпальтах наших газет: „З дебоширами треба повести рiшучу боротьбу“; „Дебоширство в мiсцях вiдпочинку трудящих — недопустиме явище“; „Затриманий п’яниця продовжував дебоширити“. Нема нiякої потреби вдаватись до неукраїнських слiв, якi до того ж не кожний розумiє на Українi, коли є всiм вiдомi українськi слова: „бешкетник“ ( „Бешкетники свистiли пронизливо й неприємно“. — О.Iльченко), „бешкет“ („Iдiть, хлопцi, не чинiть бешкету“. — С. Васильченко), „бешкетувати“ („Сором ховатися — умiв бешкетувати, зумiй i вiдповiдьказати“. — С. Васильченко).
З цього стає зрозумiло, що й газетним рядкам пiшло б на краще, коли б там було написано: „З бешкетниками треба рiшуче боротися“; „Бешкет умiсцях вiдпочинку трудящих — недопущенна рiч“; „Затриманий п’яниця бешкетував далi“.
Б. Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо
