Давно вже в темнім небі посвітало,
Та серце чомусь сильно калатало,
Сльозились очі і злипались вії,
Коптіли свічі, свічі восковії.
Диміло поле і туман лягав
На річку, яр і на Сорочин став.
Топтався ранок прямо пред порогом
І пташка сива розмовляла з Богом.
Шептала щось тривожне осока,
А біля ніг її текла ріка.
А біля верб скакали зайці босі,
А біля лісу походжали лосі.
Усе жило життям червневих мрій.
Проснувся сич на грушечці старій.
Поповз їжак по скошеній траві.
Були ще рідні геть усі живі.
Йшов батько в стайню, мати біля столу.
Лежав хлібець із грубого помолу.
Кусочки цукру сяяли на блюдці
І мати була в білосніжній блюзці.
І ранок був блискучий, як слюда.
У діда була довга борода,
У баби хустка чорна ще з війни,
Бо в тій війні загинули сини.
Стояло літо. І тепер стоїть.
То дощик сипле, то жара млоїть.
На кріслі коврик прямо біля столу
І моя пам"ять з "грубого помолу".
Г.Потопляк.
Можливо знайдеться автор цього зворушливого фотокадру?вірш Галини Потопляк .
