Давно сховав рожеві окуляри
Десь у шуфляді на саменьке дно.
З очей моїх розвіялися чари
І відбродило молоде вино.
Сприймаю світ без шарму й макіяжу
Таким як є – підступним до краю.
Де мало сонця й темні хмари важі
Понад землею свої гнізда в'ють.
Де бог війни на грізній колісниці
Мечем кривавим крає все навкіл.
Де мертвіє вода в моїх криницях,
І очі неньки зачаїли біль.
Та знову розцвітає черемшина
І вишеньки у білих фартушках.
Про всі незгоди забуваю нині,
Душа співє, як небесний птах.
Бо попри все сей світ казковий
В ньому цвітіння й осені плоди,
Нове життя, народжене з любові,
Й надії у зіницях молодих.
