Чи знаєте, як гірко плачуть горді,
В кулак затисши смуток уночі?
Незламні зовні по своїй природі
Ховають від чужих в душі дощі.
Кидаються нещасних рятувати,
Підставивши слабким своє плече.
Самі ж не стануть помочі прохати,
Хоч як кровить у грудях і пече!
Чи знаєте, які самотні сильні,
У своїй тузі - тихі і німі?
До бід чужих завжди уважно пильні.
Свої ж вони ховають у пітьмі.
У них завжди: "все добре"
Чи "нормально",
Щоб інших не обтяжити нічим.
Лиш очі часто дивляться печально.
Якщо сльозяться, то "це просто дим"
Тому всякчас приходять різні люди
З проханнями і бідами до них,
Бо сильні захистять їх, не засудять
І вислухають сотні людських лих.
Незламні подарують іншим крила,
Наллють у вени слабших своїх сил,
А ті й не знають, що б не говорили,
Що в сильних - свіжі рани замість крил.
Бо дужі не стають до них спиною,
І помогають всім по доброті,
А потім душу виплачуть грозою,
Ховаючи свій біль на самоті.
Автор: Діана Гальченко
