Чомусь згадала я дитинство босоноге,
І як туман стелився по землі.
А я шукаю в травах ту дорогу,
Що заховалась серед квітів та дощів.
Згадала кожну стежку і доріжку,
І навіть кущик, квітку у траві!
Згадала біля річки й ту берізку,
Де вперше з ніжністю зустрілася в житті.
Згадала літні теплі-теплі роси,
Як бігала босоніж по землі.
Згадалось щастя та згадались й сльози -
Без них ніяк прожити у житті.
Дитинство босоноге, юність - чиста,
Мов вихор пролетіли, ніби мить.
Та в пам'яті, немов в потертій книжці,
Всі радощі й печалі збереглись.
...Бо ж не забути ті ромашки білі,
Що лиш у юності так вміють розцвісти.
І той туман, мов дід старенький, сивий,
Що низько так стелився по землі ...
