Чому так гірко небо плаче,
І під вуаллю чорною сховались зорі?
Та й місяць заблукав неначе, -
Не світить... Може захворів від сліз і горя...
Куди поділось ясне сонце?
Не посміхається, теплом не зігріває,
Не зазирає лагідно в віконце
І зайчиком грайливим по стелі не стрибає...
Мовчать птахи дзвінкоголосі
Й концерти всі свої наразі відмінили.
Сумують... Обійняти сонце просять,
Щоб крила висохли і пісня задзвеніла.
Буяють цвітом запашним сади
Та кличуть в гості сонце золоте до себе,
Бо напились вже досхочу води
І вмилися сльозами, що течуть із неба.
Та плаче з нами безупинно небо,
І Янголи небесні плачуть разом з Богом...
То ж скільки ще тих сліз пролити треба,
Щоб вийшло сонце й сповістило ПЕРЕМОГУ?!
Автор: Тетяна Зензерова.
