Есе
«Дитина схожа на метелика на вітрі. Одні можуть літати вище за інші. Але кожна літає найкращим способом. Навіщо порівнювати її з іншими? Кожна відрізняється від інших. Кожна особлива. Кожна гарна! Кожна людина в якийсь момент свого життя намагається оцінити прожиті роки.
Ось і я почала ловити себе на думці, що хочеться зупинитися, озирнутися назад, але оцінити не все життя, а ті роки, що віддані професії. Бути вчителем – це почесно, та й відповідально. Потрібно вміти вчасно помітити успіх учня, заохотити та допомогти розкритися – це і є моє завдання як педагога. Професіоналізм потрібен у будь-якій справі, а в педагогіці особливо. Педагогіка – постійний пошук, одержимість, творчість. Не можна зупинятись на досягнутому, адже педагогіка – не застигла наука, а вічний рух уперед. Вивчаючи спеціальну літературу, нові технології, методи, я визначила собі позицію педагогічної діяльності – особистісно-орієнтований підхід до дітей, який будується на навчальному діалозі учня та педагога. Основним напрямом даної технології є створення на уроці умов, що сприяють становленню та розвитку особистісних якостей молодших школярів. З цією метою використовую групову та індивідуальну форму роботи. Дослідницька, творча робота учнів, уміння аналізувати, зіставляти, спільна діяльність учня та вчителя також допомагають повніше вивчати та розвивати особистість кожного учня. Працюючи вчителем, намагаєшся осмислити остаточно не розкриту істину: «Хто ти, педагог? У чому сенс твоєї праці? Пекар через кілька годин радіє випеченому хлібу, перукар через годину бачить результат своєї роботи, агроном через 3 місяці прибирає вирощений урожай. І лише вчителю треба довго працювати, чекати роки, щоб побачити результат свого творіння та відчути себе щасливим. Вчитель найчастіше незадоволений собою та своєю роботою; а помилки, допущені в учительській праці, куди страшніші за інші помилки: адже вони ранять дитячі душі. Заходжу до класу зі світлою душею, усмішкою, хоч би що трапилося, які б не зустрілися труднощі в житті. У чому полягає мудрість? Констатувати факт, чинити педагогічний тиск чи показати дитині перспективу її розвитку, підбадьорити, підтримати, пояснити? Лаяти дитину – значить поранити, озлоблювати, відштовхувати її від себе. Поважати учня, вважати його рівним собі, вдивлятися у нього. І раптом одного разу несподівано помічаєш, що він щиро здивований непідробною увагою до себе. Діти вміють бути вдячними. Вони працюватимуть, намагатимуться. Любов визначає ступінь захищеності дитини на цьому світі. Переконана, що будь-яка педагогічна концепція може бути втілена в життя за однієї головної умови – любити дітей та приймати їх такими, якими вони є, захищати їх любов'ю просто за те, що вони – діти! Народна мудрість каже: що посієш, те й пожнеш. І це сказано про нас – учителів початкових класів. Ми повинні посіяти у кожній дитині добре, світле, вчасно оцінити, розкрити серце маленької людини, якщо треба – вилікувати. Як важливо бути при цьому на одному рівні, «одного зростання» зі своїм учнем. Інакше ти не зазирнеш у його очі. А з якими очима діти приходять до школи вперше? Мене зрозуміє лише вчитель початкових класів! Зрозуміє той, хто хоч раз стояв перед десятками широко розкритих очей, що дивляться на тебе з цікавістю, страхом, надією та вірою. Як же можна не виправдати їхніх надій? Я намагаюся бути для своїх учнів надією та опорою, виявляти добре ставлення до них, творчо підходити до своєї роботи, але цього недостатньо. Необхідно виявляти терпіння в очікуванні результатів своїх педагогічних зусиль, залишатися оптимістом навіть у найскладніших обставинах. Тепер я знаю, що любов і повагу учнів не можна заслужити лише озброївшись сучасними методиками, новими технологіями, концепціями. Потрібна ще й нелегка праця душі. Головне - навчитися бачити і цінувати в дитині ту неповторну індивідуальність, яка відрізняє нас усіх один від одного, зуміти забезпечити свободу самовираження його особистості та зрозуміти, що дитина - людина, яка має власне уявлення про світ, свій досвід та свої почуття. Будучи одним із тих людей, які фанатично віддані професії і не мислять свого життя поза школою, я вважаю, що мій головний внесок у підвищення статусу вчителя – це мій особистий приклад, моя щоденна праця. Я мріяла стати учителем з дитинства, оскільки більш вдячної, радісної, позитивної та соціально значущої професії не існує. Я розумію ту відповідальність, яку беру на себе щодня, адже саме від мене залежить, якою запам'ятають школу мої учні. Я щаслива, щаслива тому, що можу бути комусь корисною, можу подарувати хвилини радості та крапельки щастя іншим. Я люблю свою роботу і почуваюся на своєму місці. Я люблю своїх дітей, люблю свою роботу і, щоразу приходячи на урок, розумію, що тільки разом, ми зможемо все. Я не відкрию жодних секретів, якщо скажу, що все вийде тільки тоді, тоді ми полюбимо своїх дітей, і, найголовніше, вони відповідатимуть нам взаємністю. Вчити та виховувати може тільки той, хто сам навчається та виховується. Хто вміє прощати та щадити. Не прийшла дитина до школи – розберися, а може, вона правда себе погано почувала, бачиш, що на твоєму уроці учні зайняті чимось іншим – не будь строгий – а, можливо, твій урок нецікавий – значить, сам винен, не поспішай ставити погану оцінку, не ущемляй, умій щадити. Часто виконуючи творчу роботу( малюють чи ліплять), я включаю якийсь музичний твір. Так робота виконується завзятіше. Діти підспівують і часто просять включати по кілька разів. Праця вчителя неймовірно важка. Але, мені здається, що якщо людина дійсно має покликання, вона не тьмяніє з роками, бо не може зникнути любов до дитини. З таким учителем дитина не почуватиметься об'єктом виховання, вона стане природним співучасником. Але для цього потрібні учительський такт, щирість, розум. Я прагну до того, щоб мої учні міркували, сперечалися і шукали істину, щоб висновки на уроці подавались не в готовому вигляді, адже цього від нас зараз вимагає і час. Сучасний світ став інформаційно єдиним. Комп'ютер проник у всі сфери діяльності. Володіння комп'ютером стало невід'ємною частиною життя. Моя педагогічна практика починалася з традиційних методів навчання. Я в захваті від запровадження комп'ютерних технологій в освітній процес. Величезна маса технічних засобів значно полегшує підготовку до уроків, звільняє час для творчої діяльності учнів.
Тому я намагаюся на своїх уроках створити інтелектуальну та емоційну обстановку, демонструю повну довіру до дітей, прагну відчувати психологічний настрій класу та приймати його. Мені подобається вчити дітей і вчитися в них, і вчитися разом із учнями. Головне не зупинятись і не опускати руки! Це разюче, коли, захоплюючи, захоплюєшся сам, мабуть, це є творчість і любов.
«Серце віддаю дітям» – девіз моєї педагогічної діяльності. Незважаючи на певні труднощі та складності в роботі, мені подобається моя професія, тому що приходячи на роботу, бачу усмішки дітей, відчуваю їхню радість від спілкування зі мною, адже щодня вони дізнаються про щось нове, цікаве, радіють своїм успіхам, діляться самим сокровенним зі мною, бо бачать у мені друга, помічника, вчителя. Бачу вдячні посмішки батьків, адже для них найголовніше, щоб їхній дитині було добре. Відчуваю підтримку своїх колег, які допоможуть і підтримають у важку хвилину. Я пишаюся тим, що я – педагог.