За даними ЮНІСЕФ, в Україні кожен п'ятий підліток визнавав себе жертвою онлайн-знущань, а кожен десятий - регулярно брехав батькам або друзям про час, проведений у соцмережах. Чому ж діти, що постраждали від кібербулінгу, не повідомляють про це?
Страх помсти
Часто дітям здається, що повідомлення про булера не принесе жодної користі. Більше того - бояться, що булер лише погіршить їхнє життя. Якщо вони все-таки розмовляють із дорослим, часто просять обіцяти, що вони не повідомлятимуть про події та не будуть з цим щось робити.
Низька самооцінка
Коли дитина дуже самокритична або їй бракує впевненості, вона може думати, що заслуговує на кібербулінг і, як результат, погоджується з поганим ставленням.
Неможливість розпізнати знущання
Фізичний булінг легше розпізнати, ніж кібербулінг. Діти можуть не усвідомлювати, що це також є формою знущання.
Думають, що це не допоможе
Попри весь прогрес у запобіганні кібербулінгу, багато дітей вважає, що дорослі не допоможуть. І чим старшою стає дитина, тим менше ймовірності, що вона повідомить про злочин.
Не знають, як повідомити
У випадках, пов’язаних із кібербулінгом, особа, яка здійснює знущання, часто є анонімом, тому діти часто не знають, чи допоможе повідомлення про знущання зупинити це. Вони також не впевнені, як саме та кому повідомити про знущання в Інтернеті.
Страх втратити доступ до Інтернету
Більшість дітей не повідомляють, бо бояться, що їхні батьки або вчителі більше не дозволять їм використовувати свої гаджети.
Натомість вирішення питань кібербулінгу повинно передбачати зберігання копій листування, блокування злочинця в онлайні, зміну паролів або номерів телефонів та повідомлення в кіберполіцію про залякування.
