Чатує нас з повітря небезпека
А ніч, як несподіванок букет,
Упала зірка зовсім недалеко,
Можливо то уламки від ракет.
Серця мовчать в напруженій тривозі,
Та додають на скроні сивини,
Бо мріють лиш зустріти на порозі
Своїх дітей живими із війни.
Години довго тягнуться роками,
Секунда кожна вічністю тремтить,
Жах, страх і біль, затиснуті руками,
Із серця не виходять ні на мить.
Блукає ніч безсонними стежками,
Ведуть до перемоги всі стежки,
Серця жевріють добрими думками,
Чекаємо на вас, захисники...
©Орест Міщанчук.
