Іменник – це самостійна частина мови, що означає предметність, відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує синтаксичну функцію як головних членів речення (підмет, присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина).
Загальне граматичне значення – це значення предмета, тобто всього того, про що можна сказати: це хто? або це що? Це єдина частина мови, яка може позначати все, що завгодно, а саме:
1) назви конкретних речей і предметів (будинок, дерево, зошит, книга, порт-картоплю, ліжко, лампа);
2) назви живих істот (чоловік, інженер, дівчинка, юнак, олень, комар);
3) назви різних речовин (кисень, бензин, свинець, цукор, сіль);
4) назви різних явищ природи і суспільного життя (буря, мороз, дощ, свято, війна);
5) назви абстрактних властивостей і ознак (свіжість, білизна, синява);
6) назви абстрактних дій і станів (очікування, вбивство, біг).
