У здорових сімейних стосунках ролі в родині розподіляються логічно: батьки виконують функцію дорослого, виховують і піклуються про дітей, а діти розвиваються та досліджують цей світ. Проте інколи батьки та діти міняються ролями. Цей процес називається парентифікація, коли діти займають роль старших і стають батьками для власних мами й тата.
Парентифікація – це процес, коли діти з певних причин, найчастіше через інфантильну позицію батьків, займають роль старших і стають батьками для власних мами й тата. Тобто відбувається порушення ролей і кордонів між батьками та дитиною. Це дуже розповсюджене явище.
Найчастіше система парентифікації фіксується в ранньому віці дитини, але це може проявлятися як у підлітковому, так і в дорослому віці. Це абсолютно несвідомий процес, і батьки не роблять цього, щоби на шкодити своїй дитині.
В основі парентифікації лежить інфантильна позиція батьків, через яку дитині доводиться брати на себе відповідальність не за віком. Інфантильною поведінкою може бути як побутова безпорадність, так і алкоголізм, наприклад.
Часто інфантильні батьки не бачать в дитині дитину. Тоді діти в 10 років вирішують глобальні сімейні питання, осягають дорослі теми, які їм не за віком, рятують батьків із неприємностей, налагоджують побут для них, обслуговують. Батьки роблять із дитини дорослу людину, нібито готуючи її до дорослого життя, але насправді через це дитина перестрибує своє дитинство.
Причини парентифікації
ДИТЯЧІ ТРАВМИ БАТЬКІВ
Причиною зміни ролей в сім’ї може стати «голод» батьків за своїми батьками. Коли мама чи тато емоційно не доповнені власними батьками, вони можуть несвідомо використовувати свою дитину в батьківській ролі.
ОБГОВОРЕННЯ «ДОРОСЛИХ» ПРОБЛЕМ ІЗ ДИТИНОЮ
Психіка дитина маленька, і в неї можуть не вміщатися деякі дорослі теми. Наприклад, мама розповідає дитині про своїх коханців або пропонує дитині ухвалити рішення, піти їй від батька чи ні. Тобто мама вішає на дитину відповідальність за серйозний сімейний вибір і пропонує їй вислуховувати дорослі теми, які дитяча психіка ще не може обробити.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕ ЗА ВІКОМ
Часто причиною парентифікації стає забагато відповідальності на дитині. Коли вона виконує задачі, невідповідні вікові, травмується, оскільки дитяча психіка не до кінця розвинена й не готова до дорослої відповідальності. Наприклад, батьки роблять дитину не тільки співучасником і посередником своїх конфліктів, а й змушують ухвалювати якість рішення. Наприклад, розлучатися батькам чи ні.
Оскільки дитина ще не може все це опрацювати, вона направляє всі свої психологічні ресурси на те, щоби «збільшитися в розмірі», тобто взяти на себе більше відповідальності, ніж потрібно. Через це виникає екстранавантаження психіки, деякі інші функції дитини врізаються. Її дитяча частина життя ніби заморожується на цьому етапі.
Також часто буває, що, коли в сім’ї народжується дитина, мама призначає старшу нянькою, і виходить так, що старший брат або сестра виконує батьківську роль. На цьому етапі їх дитинство закінчується. Іззовні це виглядає соціально привабливо «дивися, яка старша сестричка хороша» або «який братик хороший», а фактично дитина не живе дитячим життям, а займається доглядом і вихованням дитини, як дорослий.
ФІНАНСОВІ ТРУДНОЩІ
Інколи дітям доводиться брати на себе фінансову відповідальність за родину, коли батьки не можуть або не хочуть працювати. Часто такі діти перестають жити дитячим життям уже в підлітковому віці та стають добувачами у своїй сім’ї. Дитина дістає з себе всі екстраресурси, мобілізується та стає добувачем задля родини. Це дуже поширена історія в пострадянському просторі.
РОЗМИТІ КОРДОНИ
Наслідком інфантильної позиції батьків стають розмиті кордони. У дітей є тенденція до захоплення кордонів. Дитина хоче постійно бути зверху, отримувати увагу, забирати увесь час батьків і бути постійно з ними. Це природні процеси, коли дитина досліджує простір і межі дозволеного.
Усвідомлена мама або тато, коли помічає порушення певних кордонів, починає пригальмовувати дитину, встановлювати кордони та розподіляти ролі в сім’ї. Тобто мама говорить дитині: «Ти дитина, я мама». Позначає межі того, що належить дитині, і того, що належить батькам. Наприклад: «Ні, ти не будеш спати з мамою й татом у ліжку. Ти спиш у своєму ліжку, а мама з татом – у своєму». А якщо кордони розмиті та батьки вразливі, дитина захоплює цю територію й може виникати парентифікація.
Чому так трапляється
Узагалі гуманна педагогіка з’явилася не так давно. Деякий час тому, у пострадянському просторі, дитина взагалі не розглядалася як дитина, так склалося історично. Дітей не чули, не бачили. Еволюційно на якомусь етапі це було не зовсім доступно.
Напевно, в інфантильних батьків є травматичний досвід у минулому. Мені здається, щоби батьки мали змогу удочеритися донькою або усиновитися сином, у них має бути дефіцитарний досвід із власними батьками. Це може бути відсутність батьків узагалі або дуже холодні, байдужі батьки. Якщо людина не усвідомлює своєї інфантильної поведінки й не була в терапії, велика ймовірність того, що може статися зміна ролей у сім’ї.
За матеріалами гештальт-психотерапевта Вікторії Білик
