14.11.2022, понелілок — 318-й день року. До Нового року — 47 днів.
Якби він не став поетом, то міг би бути видатним співаком, бо мав розкішного тембру баритон...
Якби він не став поетом, то міг би стати композитором, бо часто сам підбирав мелодії до своїх текстів...
Якби він не став поетом, то міг би стати натхненним, справедливим вчителем...
Андрій Малишко мав багато талантів. Але він став поетом, великим українським поетом! Андрій Самійлович Малишко досяг вершин поетичної майстерності, зумів заглянути в душу українця, побачити там красу і велич та оспівати її.
Поети – це скарби народні.
Не лірики, ні! Сурмачі!
І линуть в майбутнє сьогодні
Пісень його дивні ключі.
М. Нагнибіда
Побачив цей кольоровий світ Андрій Самійлович Малишко рівно 110 років тому — 14 листопада 1912 року в Обухові на Київщині в сім’ї шевця. Родина Малишків була великою — одинадцятеро дітей, батько з матір’ю та старенька бабуся. Тож трудове життя талановитого майбутнього поета почалося рано. Ледве сам навчившись читати, він веде лікнет (учить неграмотних), а після закінчення семирічки їде вступати в Київ до медичного технікуму, звідки згодом переводиться на літературний факультет Інституту народної освіти. Пройшов нелегкими дорогами війни, працюючи військовим кореспондентом у фронтових газетах. Написав ряд визначних творів, зокрема поему «Прометей», видав збірки «За синім морем», «Дорога під яворами», «Прозорість» та інші, а «Пісню про рушник» на його слова співає увесь світ. За межею вічності з 1970 року.
Андрій Малишко
ПІСНЯ ПРО РУШНИК
(З кінофільму «Літа молодії»)
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
