…ЧАКЛУНКА – ОСІНЬ
Осінь в саду…В гаях…- Куди не глянь…
Вона усюди…Та така ж ласкава…
Я в захваті від всіх її діянь…
Вона багряна…Золота…Жовтава…
Смарагдом тішить зрідка де-не-де…
На грушу пнеться диким виноградом
Там сріблом літо бабине пряде…
І нагло в’ється хміль рясним каскадом…
В нас під ногами листям шарудить…
Пахне у чашці липового чаю…
Замріяна на лавочці сидить…
В саду ліщину у траві ховає…
Осінь в мелодії…У серці…У душі…
У настрої…-В твоїх очах ласкавих…
У посмішці твоїй…- В моїм вірші…
У сонячних промінчиках яскравих…
Вона у криках журавлиних зграй…
Мов матінка, махає вслід рукою…
Крізь жовтень й листопад за небокрай…
Бреде неспішною і тихою ходою…
Осінь затужить проливним дощем…
Заплаче мрякою…-В калюжі блюз станцює…
Накриється туманом, мов плащем…
Вітрами холоднючими подує…
Осінь в букетах квітів…- Вона в нас…
У щасті…-У несмілім поцілунку…
Танцює вальс…-Виспівує романс…
Я так люблю її… -Замріяну чаклунку…
Таміла Панасюк
