Бувають люди дощові,
Які все плачуть, плачуть, плачуть,
І сирістю у голові,
Собі самі несуть невдачі.
Бувають люди наче грім,
Похмурі і завжди сердиті,
І вже радіти важко їм,
Серця їх попелом укриті.
А є веселки й промінці,
Є люди сонячні, яскраві,
Усім приємні люди ці,
І з ними затишно, цікаво.
Тож вибирай погоду сам
Яку в душі своїй селити,
Лиш пам'ятай, що небесам
Важливі в серці твоїм квіти.
© Катя Сорока
