Буває так , з-за чогось жаль бере...
Шкодуємо за чимось , чи сумуємо.
Вода та час - каміння перетре.
І вічного нічого не існує!
Погодьтеся , що справді все це так!
Жалкуємо , бо теж не вічні з вами.
Полагодити - завжди часу брак,
бо будували й дбали все роками!
Пройшлась селом - лишився в грудях щем...
Пусті , на-пів розтрощені обійстя.
Не раз политі крижаним дощем.
І...жодної , хоча б якоїсь звістки!
У кожній хаті , кожному дворі-
Творилося , кохалося , зростало.
Та за велінням тих , хто там , вгорі,
Раптово , в одночас , всього не стало!
Під враженням стою біля воріт,
старенької , побіленої хати.
Покинута вже кілька довгих літ...
Тут нікому , і нікого кохати...
Сумні думки , пекучий серця біль...
Закралась зрада в посивілі скроні...
Звисає всюдисущий рясно хміль -
не рвуть його збайдужілі долоні.
Жалкую , що й забилася сюди!
Хоча тягло , неначе б то магнітом!
Порубані , занедбані сади ,
з яких , колись , не вибували діти...
Буває так , з-за чогось жаль бере.
Безсилі ми , то так тому і бути!
Вода та час - каміння перетре ,
...важливо пам'ятати , не забути!
Лідія Бугайова.
