Бурячки посію, вишню посаджу.
Від ворон і галок поле стережу.
Від шулік - курчаток, від шпаків - кущі.
Падають на мене осені дощі.
Падають листочки жовті, як і я.
Поміж ними доля й стежечка моя.
І дерева грубі, давні, та живі.
І лежать солодкі яблука в траві.
Грушечки медові тато посадив.
Він по цих садочках сам колись ходив.
А тепер лиш вітер дме у браму, дме.
І курчатко кволе бігає саме.
І роса щіпає, і похмурий тин.
Світиться світанок золотом калин.
Надвечір"я стелить рядна золоті.
Будуть на них спати грішні і святі.
Ну а я все сію, сію потім жну.
Заглядаю в скриню, в сиву давнину.
Плещуться качата десь у осоці.
Линуть мої роки, як вода в ріці...
Г.Потопляк.
