БОРОЛАСЯ З ВОДОЮ ЗА ЖИТТЯ 
Боролася з водою за життя,
Така тендітна, молода матуся.
Її мале налякане дитя
Кричало: "Мамо, порятуй, втоплюся!"
Вона пірнала, скільки було сил,
Шукала сина у воді холодній,
Яка її залишила без крил,
А дім перетворила на безодню.
Несла її нестримно течія.
Синочка вже ніде не було чути,
Бо Янгол вів його до корабля,
Щоб до небес душа могла сягнути.
На небі сина таточко чекав,
Він з неба бачив: тоне Батьківщина.
Якби ж він міг, - родину врятував,
Та на війні заради них загинув.
А мати й далі борсалась одна,
Повітря далі жадібно ковтала.
Її кохання викрала війна,
А чорна хвиля сина відібрала.
І в мить одну вона пішла на дно,
Її життя лишилося позаду.
Родина вже на небі всеодно,
Яка для неї на землі розрада?!
Смиренно піддалася течії.
Останній подих. Серце зупинилось.
Разом із сином вже на кораблі.
Для них війна назавжди закінчилась.
Життя тепер винищує й вода,
За мить не стало цілої родини.
Та світ німий, не в нього ця біда.
Болять ці рани тільки Україні.
Автор: Ольга Киця 
Художник: Володимир Ребров
