Біля річки, біля броду,
Похилилася верба.
Там веселка бере воду,
Там Калинонька цвіла.
Вітер буйний розгулявся
Цвіт Калини поламав.
До Вербиці залицявся,
На чужий біль не зважав.
Розсердилася вербиця -
- Розбишако-вітруган,
Ти навіщо на сестрицю
Свій нагнав же ураган? -
Тут насупив Вітер очі
Покорити вербу хтів.
Він старався аж до ночі...
Відказала... не зумів...
А Вербиця-молодиця
В сонця просить промінців,
Щоб калиноньку дівицю
Ніжним дотиком зігрів.
- Не журись, не плач, Калино,
Верба серденько втіша -
Ти потрібна Україні,
Я їй серце ти душа. -
Усміхнулася калина,
Свої віти підняла
І на гіллі її, нині
Лине пісня солов'я.
Л. Куса
