13.09.2022, вівторок — 256-й день року. До кінця року залишається 109 днів.
Люди йдуть до психологів часто з однією метою — негайно заглушити біль. Щоб швидше перестати відчувати — і знову бігом, в життя, в роботу, в сім’ю. Немов робот? Щоб жити і не відчувати. Щоб жити і не турбуватися. Щоб жити і не заважали нав’язливі думки.
Тому що біль — це про почуття. Це показник. Де порушена цілісність, там болить. Де рана, там болить. Де рана, там не можене боліти. Якщо організм живий, він реагує болем на травму, на захворювання, на збій в роботі.
Є вихід: стати кіборгом, тоді не будеш хворіти. Взагалі ніколи. Але тоді і захід Сонця не радує, і вино не смачне, і кішка не розчулює. Адже це теж — про почуття.
Рана не загоюється моментально. Давайте, мазь знеболюючу накладемо. Давайте, пов’язку ще... Але рана не залікується раніше, ніж спрацюють всі захисні і відновні механізми. Кров не може згортатися швидше, а клітини — швидше регенеруватися. Все відбувається зі своєю швидкістю і свого часу.
Те ж саме — і з психікою. Їй треба дати відпрацювати всі етапи. Не утримувати спеціально (не розколупувати рану), не прискорювати (мазати один засіб за іншим тут же). Треба дати собі перехворіти.
Втрата болить. Розлука болить. Повідомлення з поганим змістом болить. Пропущене повідомлення болить. Грубе слово болить. Нелюбов болить. Ігнорування болить. Ревнощі болять.
Треба не тікати, не рятуватися, а проживати. Треба перехворіти. Як під час грипу, треба відлежатися в ліжку, попиваючи чай з лимоном. Треба приймати цей біль і цей стан. Визнавати і називати те, що відчуваєш. “Так, я ревную”. “Так, я боюся її втратити, смертельно боюся”. І відчувати. Плакати. Злитися. Виливати гнів. Страждати, розглядаючи фотографії. Писати дурні листи. Можна не відправляти, але писати. Присвятити частину часу тому, щоб прожити біль від ситуації. Побути в ній. Не перемикаючись. Не відволікаючись. Спеціально виділити час для усвідомленого проживання болю.
Психіка сама включить захисні механізми. Якщо ви не будете їй заважати, включить. Переболить — і настане апатія, байдужість. Потім прийде спокійне розуміння події. Потім — прийняття ситуації і бажання рухатися далі. Це те, що ви хотіли отримати відразу, негайно, на самому початку.
Розумію, дивний рецепт. Але ви й самі знаєте: дія будь-якого знеболюючого закінчується, а рана перестає боліти, тільки коли заживає.
