“Безстрашна людина, правдива людина,
Могутній талант, могутній голос.
А серце — серце людяне, прекрасне!”
Ці рядки з вірша Павла Тичини присвячені Івану Паторжинському - одному з видатних представників української вокальної школи. Він прославив своїм безмежним талантом українське мистецтво, а його геніальне виконання образу Івана Карася в опері Семена Гулака «Запорожець за Дунаєм» вважається еталонним та неперевершеним навіть через півстоліття після його смерті. За глибокий оксамитовий голос, який з перших нот заворожував мільйони слухачів, співака називали «українським Шаляпіним».
Він був яскравим артистом. Його донька Галина писала: “Діапазон пісенного репертуару батька був неосяжним. Він співав і героїчні, і жартівливі, і любовні пісні, бурлацькі, чумацькі <…> і завжди точно міг передати в них різні грані народного характеру”.
Народився Іван Паторжинський 3 березня 1896 року в селі Петро-Свистунове Катеринославської губернії (нині Вільнянський район Запорізької області) в багатодітній родині священника, хоча в совєцькі часи зазначалося, що батько співака працював у типографії. За сімейними традиціями, Іван здобув освіту в духовній семінарії, яку закінчив у 1917 році. Але церковна служба приваблювала його менше, ніж спів у хорі, де Паторжинського за унікальний голос називали «диво-басом».
У 15 років спів юнака почула професорка Катеринославської консерваторії Зінаїда Малютіна. Його голос так вразив викладачку, що вона запропонувала йому безоплатні заняття з вокалу. Під час навчання в семінарії Іван організував чоловічий квартет, з яким виступав в Одесі та Кам’янському.
Період навчання став для Паторжинського доленосним: у цей час Іван одружується з юною співачкою Марфою Снагою, яка стає коханням усього життя. Вони проживуть щасливо у шлюбі до смерті співака, а сама Марфа Фомівна викладатиме у Київській консерваторії, продовжуючи справу свого безмежно обдарованого чоловіка. З часом продовжить сімейні традиції і донька Паторжинських — Галина, яка була талановитою піаністкою, педагогом та концертмейстером, а онука Наталя працюватиме режисером вистав у Національній опері України.
Одразу після весілля Іван вступив до консерваторії у вокальний клас Малютіної, але буремні події 1917 року стали на заваді навчанню. Щоб прогодувати родину, Паторжинський працював викладачем в Алчевську, водночас створив при школі хор і клуб. У 1921 році Іван повернувся до занять з вокалу у Малютіної. Бачачи скрутне фінансове становище молодого подружжя, Малютіна посприяла у працевлаштуванні Івана рахівником у банк.
Бурхливі роки революції залишили слід і в родинному житті. Молодий співак отримує звістку про те, що безвісти пропав його молодший брат Федір, який також мав неабиякий голос та музичний талант. Впродовж багатьох років Іван вважав брата загиблим, поки той вже у зрілому випадково не почув виступ Івана по радіо. Як стало потім відомо, молодший брат емігрував разом з хоровим колективом до Європи та оселився у Парижі, де дружив з Федором Шаляпіним та Сергієм Рахманіновим. Зустріч братів Паторжинських відбулась у 1946 році під час гастролей Івана до Канади. Проте цього разу розлука не тривала довго, незабаром Федір повернувся в Україну та почав працювати диригентом капели «Думка» у Києві.
1925 рік став переломним в житті Паторжинського. У Харкові відкрили перший державний оперний театр. Іван подався на прослуховування. Комісія одразу ж запропонувала співакові місце в театрі, але лише тільки для епізодичних ролей. Іван пристав на цю пропозицію. Та одного дня виконавець головної партії раптово захворів, була потрібна термінова заміна. Паторжинський запропонував свої послуги, заявивши, що зможе виконати партію Мефістофеля без підготовки та репетиції. Ризик був дуже великий, театр готувався до провалу, та Іван проспівав блискуче. Успіх був шалений. Всім стало зрозуміло, що народилась нова зірка опери.
Відтоді кар’єра співака стрімко пішла вгору. Фаустівський демон відкрив шлях Паторжинському на велику сцену. Та найбільше він любив виконувати партію Тараса Бульби за однойменною оперою Миколи Лисенка, яку він виконував впродовж багатьох років і за яку був удостоєний Державної премії в 1942 році.
У харківській опері Іван пропрацював 10 років, виконав понад 30 партій. Його голос звучав на радіо, на концерти з його участю приходило безліч прихильників. Паторжинський гастролював із пересувною трупою Вольгемута від Житомира до Криму. Тоді ж сформувався неповторний дует Паторжинського з Марією Литвиненко-Вольгемут, який тривав цілих 30 років. Їх виконання неповторних ролей Одарки та Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулак-Артемовського стало визначною подією в мистецькому житті.
Прем’єра “Запорожця за Дунаєм” відбулась в 1934 році. Відтоді Паторжинський став відомий далеко за межами СССР. Артист гастролював у Польщі, Фінляндії, Канаді, Німеччині, США, Франції, упродовж 17 років їздив удосконалювати свій вокал до Італії. Він став одним із перших совєцьких співаків, кому випала нагода стажуватися в Італії. Згодом, вже відомого на той час, Паторжинського запрошують стати солістом Київської опери.
Його сильний та оксамитовий тембр зачаровував слухачів. Водночас Іван Сергійович знявся у кінофільмах “Наталка Полтавка” та “Запорожець за Дунаєм”. Коли розпочалася війна, Паторжинський виступав із концертами на фронті, а потім перебував в евакуації..
По поверненні з евакуації в 1944 році, Паторжинський став професором Київської консерваторії. Вів клас сольного співу. За 16 років викладання Паторжинський виховав чимало вокалістів - зокрема його учнями були Дмитро Гнатюк, Андрій Кікоть та Михайло Кречко.
Продовжував він і дуже активну концертну діяльність.У його репертуарі звучали як камерні твори, так і народні пісні. Свій унікальний голос співак зберіг до кінця днів. За спогадами родичів, Паторжинський відзначався винятковою працездатністю: з концертами він об’їздив майже всю країну, співаючи не лише на сценах престижних залів, але і у сільських клубах та шахтах. Віддавав усі сили переважно театру, тому записів було небагато: 21 запис з оперних вистав та 48 пісень та романсів.
21 травня 1959 року на сцені Київської консерваторії відбувся виступ Паторжинського у великій концертній програмі, яку транслювали по радіо, у залі ж був повний аншлаг. Слухачі аплодували стоячи, і тоді ще ніхто з них не знав, що це останній виступ неперевершеного майстра.
На жаль, внаслідок медичної помилки, співак залишив цей світ у віці 64 років. 22 листопада 1960 року Іван Паторжинський відійшов у засвіти. Місце вічного спокою - на Байковому кладовищі.
