Справжнє життя
Коли над головою тиша й стеля,
Здається, що життя це просто дім.
Та виростають крила не в оселі,
А там, де вітер справжній і чужий.
Коли усе стабільно, зручно, сито
То й мрії не пірнають в небеса.
А той, хто йшов босоніж по граніту,
Той не забуде, як росте трава.
Під дахом часто серце засинає,
Бо в тиші, навіть думка не кричить.
А той, хто небо справжнє відчуває,
Не зможе жити в клітці жодну мить.
Життя не тиша, не окрасa,
А шлях крізь бурю й самоту.
Воно дарує сенс не зразу
А тим, хто йде крізь темноту.
Безіменний Євген
