На початку життя світ здається величезним.
Людей багато. Друзів багато.
Але. йдеш-йдеш. Перша байдужість, зрада, підніжка, падіння на дорозі.
І начебто людей багато, а рук, щоб допомогли піднятися, - одиниці.
І ти звужуєш свої кордони.
Пара десятків - що можуть друзями значитися.
Горе ділять, біду, а радість не можуть винести твою.
Ось ще кількох з'їла заздрість.
І в тебе знову коло звужується.
До тих небагатьох, що в радості і горі.
Поруч, а не паралельно з тобою.
Ось з'являється родина, діти.
Вітер долі розкидає по планеті.
І так трапляється.
Про тебе. Забувають.
І твоє своє коло ущільнюється.
І розумієш.
Як мало, насправді, тих, кого можна назвати "Свій"
З ким хочеться розділити вихідний.
З ким хочеться говорити, мовчати.
І знати:
Що вони є у тебе, ти є у них.
І поки крутиться ця земля
- Бережіть своїх ...
