Березень пахне весною.
Чи весна пахне березнем?
Хто його знає...
Приходить тихо, десь під кінець лютого.
Непомітно. Крадучись та ковзаючи благенькими черевиками по останніх льодах, що поховалися в затінку старої веранди.
Мовчки зачиняє риплячу браму тітки Зими на вигнутий дугою, заіржавілий антикварний гачок.
Тупцяє, хукаючи на змерзлі пальці, намагаючись зігрітися в сірості сонного ранку.
Невпевнено дістає з-за пазухи жменю малих пролісків. Отих перших з самих перших.
Таких тендітно-звабливих, що аж сонце млосно потягується, ховаючи босі ноги під фіалкову ковдру.
Березень мостить ті квіти під ґанком. Там, де мама садила...
Він знає — всі чекають того дійства.
Отих маленьких бляклих прибульців.
І нарцисів.
І шафранів.
І крокусів.
І тюльпанів.
І першоцвітів.
І тих синіх дрібних квіточòк, схожих на стійких олов'яних солдатиків з кучерявими кокардами.
Томý має всякого краму в широкій полотняній торбі з ременем через плече.
Сипнé того багатства по всіх кутках, хіба йому шкода...
І, притомившись, сяде на дерев'яні сходи старої веранди.
Сьорбне чаю з маленького блакитного кухлика
(бо я завжди лишаю чай на бильці тих сходів)
і вдоволено усміхнеться...
Стрічайте.
Березень прийшов.
08.03.2024
Людмила Галінська
