Він украв мою душу вчора.
Раптом. Тихо. І назавжди.
Спопеляючи млосним взором
болотà, де топтались сніги.
Сúпнув жменю жовтавих квітів
попід ґанком, де сплять мохú.
Хлюпнув кухликом самоцвітів
поміж трав до живої роси.
Гаптував вербам нòві льолі
із зелених шовкòвих нитòк.
І, тендітні, мов крильця молі,
чіпляв кульчики до гілòк.
Він украв мою душу вчора...
Віддала цілий шмат. Без образ.
Я закохана в цього синьйора,
хоч приходить не перший раз...
Дарував першоцвіт і тюльпани,
сонних бджіл у п'янких медуницях,
перший сік, різнобарв'я шафранів
переспіви шпаків на каплицях...
Він приходив. А я і не знала,
що душа оживає при ньому...
Пане Березню, я ж не чекала,
що вкрадете... Оттак, по простому...
Березень...
25.03.2024
Людмила Галінська
