Історія інколи грає з нами у злі мовні хованки. Сьогодні, коли з екранів російського телебачення тридцять років поспіль звучить агресивне тавро, яким намагаються знеособити й дегуманізувати мільйони українців, мало хто замислюється над справжнім, первинним корінням цього страху. Якщо відкинути нашарування пропаганди XX століття та повернутися до витоків, ми опинимося у 1710 році на правому березі Дністра. У стінах могутньої турецької фортеці Бендери.
Саме там, в османському притулку після трагічної Полтавської катастрофи та спалення Батурина, народився документ, який назавжди зафіксував українську політичну націю — «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького», відомі світу як Бендерська конституція Пилипа Орлика.
Батуринський попіл та народження республіки
Для козацької еліти, що опинилася в екзилі у Бендерах, події початку XVIII століття були не просто військовою поразкою. Це була екзистенційна травма. На очах гетьмана Івана Мазепи та його генерального писаря Пилипа Орлика московський цар Петро І влаштував показовий геноцид: Батурин вирізали дощенту, не шкодуючи немовлят, а на саму постать гетьмана наклали церковну анафему.
Москва намагалася випалити саму думку про те, що Україна може існувати окремо. Відповіддю українців на цей терор став не відчай, а правовий акт.
У Бендерах Пилип Орлик та козацька старшина уклали угоду, яка на десятиліття випередила ідеї французьких просвітителів та Конституцію США. Бендерський документ уперше в історії розділив владу на законодавчу (Генеральна Рада), виконавчу (Гетьман) та судову. Він обмежив владу самого гетьмана, унеможливив корупцію та проголосив, що джерелом влади є воля козацтва та народу. Це була декларація створення європейської республіки, підписана під шурхіт прапорів у бендерському таборі.
Чому слово «Бендери» стало імперським нічним жахом?
Для Російської імперії, яка будувалася на засадах абсолютного, деспотичного самодержавства, Бендерська конституція була смертельною загрозою. Сам факт того, що «малороси» втекли під захист султана і написали документ про свободу, рівність та обмеження царату, викликав у Москві лють.
Історична пам'ять імперій працює за принципом фіксації на географічних точках протесту. Спершу тавром для незгодних були «мазепинці». Проте саме слово «Бендери» — як символ непідконтрольної козацької республіки, вільного духу та альтернативного, демократичного шляху розвитку України — міцно засіло в імперському підсвідомому.
Упродовж століть московити маркували цим словом територію свободи. Коли через двісті років після Пилипа Орлика Україна знову піднялася на криваву боротьбу за свою незалежність, пропагандистська машина імперії (вже радянської) з легкістю реанімувала старі географічні та фонетичні фантоми. Суголосність назви бунтівного міста з новими історичними реаліями дозволила Москві зациклити свій головний міф.
Сучасна істерія: страх перед завітом Орлика
Коли ми аналізуємо сучасне російське божевілля, яке триває останні тридцять років, стає очевидним: ворог воює не з конкретними постатями сучасності, а з українською державністю як такою. Але підсвідомо вони борються саме з Бендерським завітом 1710 року.
Імперія не може вибачити Україні її республіканської природи. Російський обиватель, вихований у парадигмі підкорення царю або генсеку, відчуває тваринний страх перед нацією, яка ще 300 років тому в Бендерах задекларувала: «Влада має бути підконтрольною народу».
Саме тому назва старої фортеці на Дністрі, трансформована та викривлена віковими маніпуляціями пропагандистів, досі використовується для таврування українців. Це спроба сховати власну безпорадність перед ідеєю свободи. Але історія все розставляє на місця: фортеці руйнуються, імперії падають, а Конституція, народжена в Бендерах, залишається першим і вічним каменем у фундаменті нашої незалежності.