Байка " Лисичка і вояж "
Лисичці стала шубка замала,
Бо звикла наша лиска до тепла,
Не любить сніжних українських зим -
Руда гайнула до чужих країн:
Туди, де море, сонце, пальми, пляж -
Не полюбляє лиска клімат наш.
Колись і їй тепленько тут було,
Та ті часи минули вже давно.
Вона міняла часто свій окрас,
Щоб попадати в моду кожен раз,
Бо в цих лісах, ще з молодих рокІв -
То ж знала смак: і левів, і вовків.
Усім подобалась її краса,
Розкішний хвіст, руда коса
І голосочок, на мажорний лад -
Ніхто й не помічав в лисичці вад:
З ведмедем смакувала ягідки,
Складала з ним угоди залюбки.
Так вміло маскуватися могла,
Щоб і до пенсії тут прожила.
Якби ж не той пронирливий кабан,
Який розгледів білий сарафан,
Коли знімала нАкидку руду -
І втрапила в халепу, на біду.
Що прогнівИлись навіть і вовки,
Яких вона дурила всі роки.
А де ж погрітись? У її лісах:
Неспокій, холод, жах і лютий страх.
Хай інші потерпають! А вона -
Вже з'їла не одного барана.
Їй завжди випадало щось смачне,
То й цього разу, лиска улизне.
Засяде в теплій нірці... Бо своя ж!
А там і позабудеться вояж.
Одну її спіймали... На мільйон!
Вовків у Відні - цілий батальйон!
-----
Фарбовані: і лиси і вовки -
На них потрібні міцні засідкИ.
Їх гнати геть, подалі із лісів -
І вичищати доведеться всім.
АЛІНА ЗІНЬКОВСЬКА
