Бабине літо
Ось і сталося диво із див на великому білому світі,
вже тоді, коли все, нібито, відбулось і уже загуло.
Коли тільки лишилася пам'ять про щире і радісне літо,
серед згадок про сонячні дні і приємне тепло.
Під вітрами летить і тремтить, як останній акорд, павутиння
доторкаючись стебел, гілля і людського лиця.
Наче спогад на давній і мертвій сьогодні латині
про земне і про вічне, якому не буде кінця.
Валерій Грошко
