БАБИНЕ ЛІТО
Осінь холодна, дощами облита,
Хлипа й сопе, як дитина мала...
Раптом негадано б а б и н е л і то
Враз принесло мені трохи тепла!
Ой, бабине літо заплутало вії,
Між брів, ніби ниточа біла, дрижить,
Тому і не гаснуть у мене надії,
Що в бабинім літі ще буду я жить!
Промені сонця берізку-царівну
Пестять на березі річки Десни...
Бабине літо, з тобою, чарівне,
Все я забуду й помчу до весни!
Ой, бабине літо заплутало вії,
Між брів, ніби ниточка біла, дрижить,
Тому і не гаснуть у мене надії,
Що в бабинім літі ще буду я жить!
Бабине літо пахтить полинами,
Сипле в діброви багрянцю печаль...
Ключ журавлиний у небі над нами
Літечко красне відносить у даль.
Ой, бабине літо, прошу, коли ласка,
Мені сумувати іще на давай!
Нехай спалахне в серці осені казка,
А потім - що буде, а потім - бувай!
Павло Симоненко.
