Бабуся доживаючи свій вік...
На старість залишилася без хати...
Асвабадітєль, так її прирік...
Серед руїн, на згарищі стояти.
Старенька ледарем ніколи не була...
Копійку до копієчки збирала...
Робила і за себе, й за вола...
Все клопоталася, на старість свою дбала.
Звела будиночок у рідному селі...
В двох з чоловіком вишні посадили...
Тут, з пЕчі хліб складала на столі...
Тут її дітки ніжками ходили.
За роком рік, так і життя пройшло...
Із цього дому й пару схоронила...
Вже сонечко на захід й їй пішло...
Та кинути свій дім було не сила.
Діти роз'їхалися... В кожного свій шлях...
До мами в гості часто приїзджали...
Тут рідним був, до болю, кожен цвях...
Тож діти маму, й хату доглядали.
Ні в кого у неволі не були...
Асвабадіть нікого не просили...
Та руські гради грізно загули...
По рідній хаті вдарили щосили.
Від вибухів здригалася земля...
Бабуся боронила рідну хату...
АСВАБАДІТЬ - був вирок із кремля...
(Ми мір несем у дом родному брату)
Упала хата... Ніби й не було...
Згорів садок, що в юності садила...
А в небі все гуло... Гуло... Гуло...
А у бабусі душенька кровила.
Асвабадітєль по селу пройшов...
Розбив хатИ, понищив всі обори...
Приклеїв свіжу кров до підошов...
У смерть людську вмочив свої підбори.
Бабуся не ховалась в укриття...
Вона померти зОвсім не боялась...
У ній із пригорщу залишилось життя...
Рука тремтяча на ціпок спиралась.
Вона не плакала... Дивилась просто в даль...
Так, ніби бачила минуле у розваллі...
Старечий погляд карбував печаль...
Де світ був інший, ніби в задзеркаллі.
Докапували залишки життя...
Одна до однОї у очі зазирали...
Сповільнювалось ДВА серцебиття...
Бабуся з хатою в двох разом помирали.
Галина Момот (20.06.2022.)
