Казка “Диво-зернятка"
Казка “Диво-зернятка” може бути корисною учителям-словесникам та класним керівникам під час позакласної роботи. Твір про дівчинку Даринку та диво-зернятка спрямований для формування в учнів доброти, милосердя, щирості; виховує любов до сім’ї, до людей, до природи, до вічних цінностей.
Автор: Цьомко Маріна Олегівна
Заклад: Чечельницька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів
Тема: Казка “Диво-зернятка”
Спрямування: 5-7 класи, зарубіжна література, українська мова та література
Давним-давно в одному маленькому селі жили гарний юнак та вродлива дівчина. Вони покохали один одного і незабаром одружилися. Жили вони в злагоді та любові. Незабаром у них народилася донечка. Щасливі батьки назвали її Даринкою. Дівчинка була такою вродливою, що той, хто бачив її вперше , не міг відвести від неї очей. Як тільки Даринці виповнилося шість років, то до них в хату прийшла велика біда – батько дівчинки важко захворів і невдовзі помер. Тяжко горювала за своїм чоловіком молода дружина, гіркі сльози проливала за батьком маленька донечка.
Та недаремно в народі кажуть, що біда не одна в дім приходить…..
Зла чаклунка, яка жила недалеко в лісі, розсердилася на жителів села та зачарувала три пори року – весну, літо та осінь. З тих пір люди в селі не бачили більше красивих квітів, не чули співу солов’я, не збирали в лісі гриби, а в садах яблука та груші. Лиха жінка раділа, що люта і холодна зима всюди господарює. Поля, які раніше колосилися пшеницею та житом, засипало білим снігом. У кожній хаті закінчувалися останні запаси їжі. А білосніжна зима стала сердитою та гордовитою.
Даринка з мамою бідували, холодними вечорами зігрівалися спогадами про минуле та щасливе життя.
Одного дня Даринка пішла до старого колодязя, щоб набрати свіжої водиці. Вона була такою голодною та змореною, що присівши біля криниці, поринула у глибокий сон.
Коли ж прокинулася бідна дитина, то побачила біля себе трухляву колоду, з-під якої визирали три золоті зернинки. Дівчинка дуже зраділа та водночас засумувала, бо знайшла зернинки, але їх було лише три. Даринка сильно любила свою неньку, хотіла знову побачити посмішку на її устах. Мріяла дівчинка і про теплу оселю, і про ситу вечерю… Але пекельний біль не вщухав у її серці тому, що інші люди не мали ані крихти хліба. Сльози суму котилися по щічках маленької дівчинки, очі-намистинки невпинно вдивлялися в ті золоті зернинки, які мали зробити справжнє диво, адже цього так хотіла маленька дівчинка з великим серцем.
Даринка згадала слова свого батька: «Любов до ближнього, милосердя, щирість – це все робить нас людьми». Гарячі сльози зрошували золоті зернинки, а ті з кожною хвилиною ставали все більшими і більшими. Дівчинка в тому великому здивуванні опустила зернята додолу і сталося велике диво: почав танути сніг, зернинки проростали, повернулася довгоочікувана весна, яка на крилах тепла принесла життя.
Незабаром настало літо, а за ним – щедра осінь. Люди перестали боятися зиму.
Тим дивом була сама любов, яка спочатку проросла у серці маленької дівчинки, а потім в золотих зернинках. Тому ми всі повинні нести в своїх серцях любов, берегти хліб та шанувати природу, яка віддячує нам своїми щедрими дарами та квітучими барвами.
